З «Повчань Ахтоя»

Мандри Цивілізація

Початок повчань, зроблених чоловіком на ім’я Ахтой, сином Дуау, синові його на ім’я Піопі, коли він плив на південь до столиці, щоб віддати його до школи писань… дітей знатних…
І сказав він йому: «Бачив я удари, бачив я удари. Оберни ж серце твоє до книжок. Я дивився на вільного від примусової роботи його, -дивись, немає нічого вищого над книгу…
Ти знайдеш таке речення там, що говорить: «якщо писар має яку-небудь посаду в столиці, то не буде він убогим там…»
О, коли б я міг примусити тебе полюбити книги більше, ніж свою матір, коли б я міг показати красоти їх перед тобою.
Краща це від усіх інших посад… Коли він (писар) ще дитина, вже вітають його. Посилають його для виконання доручення, і не повертається він, щоб надіти передник.

Не бачив я скульптора посланцем або ювеліра посланим, але я бачив мідника за його роботою біля топок його печі. Його пальці були, як шкура крокодила, і він пахнув гірше, ніж риб’яча ікра.
Кожний ремісник, що працює різцем, втомлюється більше, ніж землероб. Поле його – дерево, знаряддя його – метал. Вночі, коли вільний він, він працює більше, ніж можуть зробити його руки. І вночі запалює він світло.
Каменотес шукає роботу по всякому твердому каменю. Коли ж він кінчає, руки його падають, і він втомлений. І так сидить він до присмерку, коліна його і спина його зігнуті.
Цирульник бриє до вечора… Він бродить з вулиці на вулицю, щоб знайти кого побрити. Він напружує свої руки, щоб наповнити свій шлунок, подібно до бджіл, що проїдають свої труди…
Я розповім тобі ще про будівника мурів. Він завжди хворий, бо весь час на вітрі. Будує він з трудом, прив’язаний до лотосів (тобто до верхівок колони у формі квітів лотоса)… вся одежа його-лахміття… Миється він тільки один раз… Хліб, віддає він його додому; побиті, побиті його діти…
У землероба одежа вічна. Високий голос його як у птаха «абу»… Втомлюється він… і спокійно йому так, як спокійно кому-небудь під левом. Хворіє він постійно… І ледве він повертається додому увечері, йому знов треба йти.
Ткач-всередині дому, гірше йому, ніж жінці. Ноги його па шлунку його. Не дихає він повітрям. Якщо за день не виробить він досить ткання, він зв’язаний, як лотос в болоті. Дає він хліб воротареві, щоб міг він побачити світ…
Коли кур’єр виходить в чужу країну, заповідає він своє майно своїм дітям, через страх перед левами і азіатами. І якщо повернувся він в Єгипет, ледве дійшов він до саду, ледве дійшов він до дому свого увечері, і знов йому треба йти…
У фарбаря пальці тхнуть як дохла риба,… рука його не спиняється.
Сандальникові зовсім погано, він завжди бідує. Йому так само спокійно, як спокійно кому-небудь серед дохлих риб. Жує він шкіру.
Пральник пере на березі рядом з крокодилом… Не спокійна це робота перед тобою… Кажуть йому: якщо ти спізнишся принести, будуть побиті твої губи…
Я розповім тобі ще про рибалку, дістається йому гірше, ніж при всякій іншій роботі. Дивись, хіба не працює він на ріці впереміж з крокодилами…
Дивись, немає посади, де б не було начальника, крім посади писаря-бо він сам начальник.
Якщо хто знає книги, то говорять йому: «добре тобі це». Не так з заняттями, що їх я тобі показав… Не говорять писареві: «попрацюй для цієї людини»…
Дивись, я роблю це, пливучи на південь, в столицю. Дивись, я роблю це з любові до тебе. Корисний для тебе день у школі, робота в ній вічна, подібно до гір…
Дивись, я роблю це, пливучи на південь, в столицю. Дивись, немає писаря, який не годується від речей дому царя… Ось на що вказую я тобі і дітям твоїх дітей».

Залишити відповідь