Початок повчань, зроблених чоловіком на ім’я Ахтой, сином Дуау, синові його на ім’я Піопі, коли він плив на південь до столиці, щоб віддати його до школи писань… дітей знатних…

І сказав він йому: «Бачив я удари, бачив я удари. Оберни ж серце твоє до книжок. Я дивився на вільного від примусової роботи його, – дивись, немає нічого вищого над книгу…
Ти знайдеш таке речення там, що говорить: «Якщо писар має яку-небудь посаду в столиці, то не буде він убогим там…»
О, коли б я міг примусити тебе полюбити книги більше, ніж свою матір, коли б я міг показати красоти їх перед тобою!
Краща це від усіх інших посад… Коли він (писар) ще дитина, вже вітають його. Посилають його для виконання доручення, і не повертається він, щоб надіти передник.

Не бачив я скульптора посланцем або ювеліра посланим, але я бачив мідника за його роботою біля топок його печі. Його пальці були, як шкура крокодила, і він пахнув гірше, ніж риб’яча ікра.
Кожен ремісник, що працює різцем, втомлюється більше, ніж землероб. Поле його – дерево, знаряддя його – метал. Вночі, коли вільний він, він працює більше, ніж можуть зробити його руки. І вночі запалює він світло.
Каменотес шукає роботу по всякому твердому каменю. Коли ж він кінчає, руки його падають, і він втомлений. І так сидить він до присмерку, коліна його і спина його зігнуті.
Цирульник бриє до вечора… Він бродить з вулиці на вулицю, щоб знайти кого побрити. Він напружує свої руки, щоб наповнити свій шлунок, подібно до бджіл, що проїдають свої труди…
Я розповім тобі ще про будівника мурів. Він завжди хворий, бо весь час на вітрі. Будує він з трудом, прив’язаний до лотосів (тобто до верхівок колони у формі квітів лотоса)… вся одежа його – лахміття… Миється він тільки один раз… Хліб – віддає він його додому; побиті, побиті його діти…
У землероба одежа вічна. Високий голос його як у птаха «абу»… Втомлюється він… і спокійно йому так, як спокійно кому-небудь під левом. Хворіє він постійно… І ледве він повертається додому увечері, йому знов треба йти.
Ткач – всередині дому, гірше йому, ніж жінці. Ноги його на шлунку його. Не дихає він повітрям. Якщо за день не виробить він досить ткання, він зв’язаний, як лотос в болоті. Дає він хліб воротареві, щоб міг він побачити світ…
Коли кур’єр виходить в чужу країну, заповідає він своє майно своїм дітям, через страх перед левами і азіатами. І якщо повернувся він у Єгипет, ледве дійшов він до саду, ледве дійшов він до дому свого увечері, і знов йому треба йти…
У фарбаря пальці тхнуть як дохла риба,… рука його не спиняється.
Сандальникові зовсім погано, він завжди бідує. Йому так само спокійно, як спокійно кому-небудь серед дохлих риб. Жує він шкіру.
Пральник пере на березі поряд із крокодилом… Неспокійна це робота перед тобою… Кажуть йому: якщо ти спізнишся принести, будуть побиті твої губи…
Я розповім тобі ще про рибалку, дістається йому гірше, ніж при всякій іншій роботі. Дивись, хіба не працює він на ріці впереміш із крокодилами…
Дивись, немає посади, де б не було начальника, крім посади писаря – бо він сам начальник.
Якщо хто знає книги, то говорять йому: «Добре тобі це». Не так з заняттями, що їх я тобі показав… Не говорять писареві: «Попрацюй для цієї людини»…
Дивись, я роблю це, пливучи на південь, в столицю. Дивись, я роблю це з любові до тебе. Корисний для тебе день у школі, робота в ній вічна, подібно до гір…
Дивись, я роблю це, пливучи на південь, в столицю. Дивись, немає писаря, який не годується від речей дому царя… Ось на що вказую я тобі і дітям твоїх дітей».

Залишити відповідь