Великі географічні відкриття. Августін де Сарате – «Історія Перу».

На другий день вранці губернатор наказав, щоб загін у 60 вершників розділився на три частини і в трьох різних місцях ці люди сховалися у засідках, і доручив він командувати ними капітанам де Сото і Беналькасару. Сам же він з Ернандо Пісарро, Хуаном і Гонсало Пісарро, з усією піхотою і артилерією сховався в іншому місці і наказав, щоб без його дозволу або до того, як прогримить гарматний залп, ніхто не смів би поворухнутися.

Атагуальпа провів день, даючи своїм капітанам розпорядження, як і з якого боку вони повинні будуть ввірватися до табору, і наказав одному з них, на ім’я Румінагуї, з п’ятьма тисячами індійців влаштувати засідку, якраз проти того місця, звідки повинні були увійти в табір християни. Румінагуї треба було стежити за тилом іспанців і перебити їх усіх до одного в ті хвилини, коли вони кинуться геть з табору. Атагуальпа йшов до місця нового табору дуже повільно, проходячи відстань в одну малу лігу за 4 години.

Він прибув у паланкіні, який несли на своїх плечах вожді. Попереду нього йшло 300 індійців, які розчищали дорогу, прибираючи з неї не тільки каміння, але навіть дрібні соломинки, а за Атагуальпою прибули на ношах і в гамаках інші касики і вожді, і вважали вони всі, що християн так мало, що легко їх буде взяти голими руками. І так думали вони тому, що один індійський губернатор повідомив, що іспанці нечисленні й такі слабкі і неповороткі, що не можуть, не стомлюючись, ходити на власних ногах, і тому їздять вони верхи на великих вівцях, і вівці ці називають кіньми.

І переконаний в усьому цьому, увійшов Атагуальпа в огорожу, що оточувала табір Кахамалка. І побачив він, що іспанців мало і що всі вони піші (вершники були сховані в засідці), і вирішив, що не зважуються вони появитись перед ним і що не чекали вони його прибуття. І, випроставшись на ношах, сказав він своїм людям: «Вони будуть нашими полоненими». І відповіли всі ствердно. А потім підійшов до нього єпископ, брат Вісенте Вальверде, з молитовником в руках, і розповів йому, як Бог в троїстому єстві своєму створив небо і землю, і все, що на землі є, і створив Адама, який був першою людиною на землі, і з боку Адамового добув дружину його, Єву, і що від подружжя цього всі ми ведемо свій рід, і що через неслухняність наших перших прабатьків усі ми допустилися гріха і не було дано нам щастя бачити Бога і піднятися до небес до того часу, поки Христос, визволитель наш, не появився на світ, народжений Дівою, щоб спасти нас.

Саме для цього прийняв він смерть і муки. І що після смерті воскрес він у славі і перебував якийсь час на землі, а потім піднісся на небо, залишивши в світі замість себе Св. Петра і його наступників, які сидять у Римі і називаються намісниками Христа – папами. І папи поділили всі землі в усьому світі між государями і королями християнськими і дали цим государям право конкісти, і що одна з тих провінцій була дана його величності імператору і королю дону Карлосу, нашому господареві, і його величність послав у ці місця губернатором дона Франціско Пісарро, щоб сповістити його, Атагуальпу, про все те, що говорилося вище, і що коли захоче він, Атагуальпа, прийняти святу віру хрещенням і підкоритися губернаторові, тобто зробити так, як роблять усі християни, то дон Франціско Пісарро захистить його, володіючи в мирі і справедливості тутешньою землею і захищаючи її свободу, як звичайно робить губернатор з королями, що підкорилися йому без опору.

Коли ж учинить Атагуальпа супроти сказаного, піде на нього губернатор війною жорстокого, змітаючи вогнем і мечем усе живе із списом в руці; що ж до закону євангельського і віри христової, то Атагуальпа, знаючи цю віру, може з власної охоти пристати до цієї віри і зробити все для спасіння душі своєї. Але коли він цього не захоче, ніхто за відмову не чинитиме насильства над ним.

І вислухавши це, сказав Атагуальпа, що землі тутешні і все, що на них є, придбав його батько і його діди, які залишили все це їх братові, інке Гуаскару, але оскільки він переміг Гуаскара і ув’язнив його в тюрму, то тепер володіє ними сам і вважає їх своїми. І сказав він далі, що не знає, як це Св. Петро міг комусь дати його землі, і що коли навіть і дав би їх Св. Петро, то він, Атагуальпа, про це нічого не знає і знати не хоче. І що Ісуса Христа, який створив небо, і людей, і все існуюче, він не знає, і відомо йому, що все створене сонцем, і сонце вважають тут за бога, а землю за матір, і що родоначальником людей був Пагакама. Про Кастілію ж він нічого не знає і не бачив її ніколи.

І спитав він єпископа, як він може переконатися в тому, що все, що йому говорилося – правда. Тоді єпископ сказав, що в книзі, яку він тримає в руках, ця правда є, бо бачить він перед собою письмо Господнє. І Атагуальпа попросив у нього цю книгу, покрутив нею, перегорнув сторінки і сказав, що ця книга не говорить і не виголошує ніяких слів, і кинув її геть. І повернувся єпископ до іспанців, і гукнув: «На них, на них!». А губернатор, розуміючи, що коли індійці почнуть бій першими, то вони легко розіб’ють іспанське військо, кинувся вперед і наказав Ернандо Пісарро виконати те, що наперед було вирішене, і дати залп з артилерії, і в ту ж мить помчали в табір з трьох боків вершники, а губернатор з піхотою кинувся до того місця, де стояв Атагуальпа. Але скупчились індійці навколо нош і вчинили запеклий опір, і було їх так багато, що на місце одного убитого зараз же ставало кілька воїнів.

І губернатор, бачачи, що найменше прогаяння буде згубним, бо, хоч і убивали іспанці багатьох індійців, але рідшали їх власні ряди, в запеклому пориві кинувся до нош, схопив Атагуальпу за волосся (а було воно у нього довге), рвонув його до себе і витягнув геть з нош. В цей час християни завдали стільки ударів по ношах (бо ноші були золоті), що поранили губернатора в руку, але губернатор повалив Атагуальпу на землю і зв’язав його. Індійці побачили свого сеньйора поваленим і зв’язаним саме тоді, коли з різних боків накинулись на них вершники, яких вони так боялись, і повернули назад, кинувшись тікати, не використавши своєї зброї, і так швидко вони тікали, що збивали один одного з ніг.

І така кількість людей кинулась до огорожі, яка оточувала поле битви, що проломили вони стіну, щоб вийти з цієї огорожі. І вершники переслідували тікаючих, поки нічна темрява не змусила їх повернутися. А Румінагуї, почувши гуркіт гармат і побачивши, як один християнин скинув з вартової вишки того індійця, який повинен був йому дати знак, щоб приєднатися до битви, вирішив, що іспанці перемогли, і з усіма своїми людьми кинувся тікати, і тікав, не зупиняючись, до самої провінції Кіто, до якої було від поля битви 250 ліг.

Top