You are here

Українські думи. Іван Богуславець.

В городі Козлові стояла темниця кам’яная,
Сім сажень в землю вмурованая;
У тій темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
Між ними без старшини козацької не бувало —
Був один старший старшиною
Іван Богуславець,
Гетьман запорозький.
Вони десять літ пробували в неволі.
То Іван Богуславець, сидя собі, думає да гадає,
До козаків словами промовляє:
“Козаки, панове-молодці!
Що у нас сьогодні за день — великая субота,
Завтра буде святий день — Великдень,
Будуть наші отці рано вставати,
До Божого дому приступати,
Божеє слово вислухати,
Нас, бідних невольників, поминати”.
То всі невольники тоє зачували,
Дрібними сльозами обливали,
Іванця Богуславця в судні забачає,
Дрібними сльозами обливає:
“Іванче Богуславче!
Бодай тебе Господь милосердний на сім світі ізбавив,
Як ти мене, молоденьку, зрадив!”.
То ще як стала темная ніч наступати,
Стали козаки до города Козлова назад прибувати,
Стали на турків, на сонних, набігати,
Стали їх рубати,
Город Козлов огнем-мечем воювати,
Стали турецькиї льохи розбивати,
Сребро-злато, дорогую одежу забирати,
Став Іванець-Богуславець
Алкан-пашевую, паню молодую, рубати,
Стали од пристані козловської поспішати
І ще до світа до города Січі прибувати,
В городі Січі сокровища турецькії розділяти,
Стали уже козаки словами промовляти:
“Іване Богуславче, гетьмане запорозький!
Десять літ ти в неволі пробував,
Ні одного козака не утеряв!”.
Визволь, Господи, невольника із неволі
На край веселий,
Между мир християнський!

Top