Там не сокіл хвилить-прохвиляє,
Як син до отця, до матері з тяжкої неволі поклон посилає,

Сокола ясного рідним братом називає:
“Соколе мій ясненький,
Братику мій рідненький!
Ти ж далеко літаєш,
Чом ти в мого отця, у матусі у гостях не буваєш?
Соколе мій ясненький,
Братику мій рідненький!
Ти хоть у християнський край полети
І в мого отця, в матусі коло воріт упади
І жалібненько прохвили.
Нехай отець і матуся добре знають,
Нехай своє багатство збувають,
Нехай скарби великії збирають
І нехай своїх синів
Із проклятої
З бусурманської
З турецької землі викупають”.
А брат його, товариш його,
Ції речі зачуває
І до свого братика жалібненько промовляє:
“Нащо ж, брате, наш батько буде багатство збувати
І скарби великії собирати?
То він не зна, куди нам посилати?
Як стане Чорнеє море согравати,
Стануть турки-яничари набігати
І стануть нас у Царьград-город запродавати,
Срібла й золота за нас багато щитати
І сукна, не міряючи, дорогого брати”.
Тоді вдалася бідним невольникам
Турецькая бусурманськая земля
Далася знати:
Кайдани руки й ноги, тіло пооб’їдали,
На бідних невольниках
Од їх одежі
І тіло попріло…
Як вони вже, бідні невольники,
Із неволі додому тікали.
І турецьку землю бусурманську вони проклинали:
“Будь же ти, турецька земля бусурманська, проклята,
Як ти розлучила з отцем і матір’ю
І зо мною рідного брата,
І з цією війною
І мужа з жоною,
І брата з сестрою…
Визволь нас, Господи,
І в мир християнський,
І в край веселий,
І в мир хрещений,
На тихії води,
На яснії зорі,
На місяць ясний
І в світ прекрасний,
До роду родини
І до вірної дружини”.
Дай Бог на здравіє
Усьому миру хрещеному
Слухащому
На многії літа
До кінця віку.