Tiberius Claudius Nero / Тиберій Клавдій Нерон

Тиберій Клавдій Нерон, він же Тіберій або Тиверій (16 листопада 42 до н. е. — 16 березня 37) — римський імператор з династії Юліїв-Клавдіїв. Також великий понтифік (з 15 року), багаторазовий консул (13 і 7 до н. е., 18, 21 і 31 рр.), останній цензор в історії Стародавнього Риму (14 рік), багаторазовий трибун (щорічно з 6 до н. е. до 37 р., крім періоду від 1 до н. е. до 3 н. е.).

Був сином сенатора Тиберія Клавдія Нерона і Лівії Друзілли та пасинком Августа. Походив із знатного роду Клавдіїв. 29 року взяв участь у тріумфі Августа на честь перемоги при Акції, вже в 17 років став квестором і почав з’являтися в судах як адвокат.

Вважався головним після Агріппи полководцем в армії Августа. B 20 до н. е. він, імовірно отримавши проконсульську владу (imperium proconsulare), був посланий на схід, де відвоював захоплені парфянами після поразок Красса, Децидія Сакса і Марка Антонія прапори, за що після повернення отримав преторський ранг. Близько 19 до н. е. був прокуратором Кудлатої Галії (Gallia Comata) і разом зі своїм братом Друзом воював з альпійськими племенами.

У цей час він одружився на далекій родичці Августа Віпсанії Агрипині. У 12-19 рр. до н. е. Тиберій добився чергового успіху — була скорена і перетворена в нову провінцію Паннонія, а вже в 9-7 рр. до н. е. і в 4-6 рр. Тиберій воював в Германії. Протягом наступних трьох років він придушив значні повстання в Паннонії і Ілліріці, після чого, через значну поразку римської армії в Тевтобургському лісі, повернувся до відновлення рейнської межі. Після смерті Агріппи Август змусив Тиберія розлучитися з Віпсанією і, заборонивши йому навіть зустрічатися з нею, наказав одружитися на вдові Агріппи, Юлії. Мабуть, через це шлюб виявився невдалим і в 2 р. до н. е. був розірваний. Август став приділяти більше уваги своїм двом онукам, і Тиберій, не витримавши, в 6 р. до н. е. публічно оголосив про свій відхід із суспільного життя і з декількома друзями й александрійським астрологом Фрасиллом подався на Родос. У 3 році до н. е. брав участь в Олімпійських іграх, де переміг в змаганнях на квадригах.

Проте незабаром Августу потрібно було шукати наступника для передачі влади, і він був вимушений оголосити ним Тиберія, дозволивши нарешті йому повернутися до Риму, оскільки Друз вже помер, а внуки Августа були ще молоді. У 4 р. Август, скоріш за все, через необхідність, ніж виявивши дійсне бажання, усиновив його, відновивши на 10 років його трибунську владу і його повноваження на рейнській межі. Однією з умов усиновлення Тиберія Августом було подальше усиновлення Тиберієм свого 18-річного племінника Германіка. З моменту усиновлення Тиберій почав прибирати до рук правління, в 13 р. зрівнявши свою проконсольську владу з Августовою. До моменту смерті принцепса Тиберій був єдиним претендентом на вищу владу в державі. Особи, що займають головні посади в столиці: консули, префект преторія, префект продовольчого постачання — без зволікання склали присягу Тиберієві, за ними послідували сенат, вершники і плебс.

Проблема, що стояла перед Тиберієм в 14 р., полягала перш за все в тому, чи може взагалі принципат бути продовжений в тій формі, в якій існував при Августі. У заповіті Августа Тиберій отримав дві третини спадку. 17 вересня 14 р. сенат проголосив так званий «Статут про імперію», в якому Август заповідав не розширювати існуючих меж держави, проте Тиберій в цілому не керувався ним у зовнішній політиці. Він прагнув створення колективного керівництва, як це було 27 року до н. е., але не зміг на цьому наполягти. Парадокс полягав у тому, що перед сенатом такий проект, здавалося, не заслуговував довіри, і він зовсім не хотів поділяти відповідальність і співпрацювати з принцепсом. Крах Тиберія, на додаток до всього іншого, можна пояснити і тим, що йому була огидна псевдореспубліканська гра Августа. Труднощі виникли через те, що Тиберій не живив ніяких ілюзій через складність завдання і відповідальність, покладену на нього. Проте початок правління Тиберія не дав приводу навіть вороже налаштованим авторам його дискредитувати. Після прибуття до Риму Тиберій в особливому едикті перестерігав римську громадськість не допускати ексцесів, подібних до спалювання тіла Цезаря на Форумі. Стиль правління Тиберія спочатку характеризувався тісною співпрацею з сенатом.

У 33 р., у зв’язку з державними заходами проти лихварів, виявився значний дефіцит — закон про ліквідацію боргів привів тоді до примусового продажу земельної власності і до порушення грошового обороту. Тоді втрутився сам Тиберій, передавши різним банкам держкапітал в 100 мільйонів сестерцій із зобов’язанням застосувати його для видачі безвідсоткових позик селянам, що заборговували. Цей захід дійсно розірвав хронічне порочне коло і оздоровив грошовий ринок. При цьому сама тиберіанська адміністрація відрізнялася крайньою економічністю, яка перешкоджала будь-якій великій будівельній програмі. Виняток становили тільки декілька храмів і нові дороги військового призначення в Північній Африці, Іспанії, Галлії, Далмації і Мезії. Тиберій вважав, що накопичена за допомогою його економії скарбниця позитивно вплине на оборот капіталу і на грошовий ринок.

Активну військову діяльність Германіка Тиберій припинив. Відкликавши його, він дав зрозуміти про остаточний перехід до оборонних дій в Германії. Нова стратегічна концепція знайшла свій вираз у розділенні рейнського фронту на верхньо- і нижньогерманський, в утворенні нових легіонних таборів з вираженими оборонними функціями (Страсбург і Віндіш) і, нарешті, в планомірному створенні рейнської військової зони. Для посилення кордону на стиці провінції Верхня Германія та Реція створено додатковий потужний легіон — Legio XII Gemina. “Оскільки помста Риму відбулася, германські племена хай тепер самі розбираються зі своїми власними розбратами,”— заявив Тиберій. Подальший розвиток подій показав його правоту — основні небезпечні супротивники Риму зникли.

У зв’язку з підвищенням податків в провінціях Тиберій висловив свою відому вимогу, щоб його овець стригли, а не здирали з них шкуру. Дійсно, на Заході було лише одне повстання через підвищення податків — в 21 р. серед треверів та едуїв.

Уже в античні часи робилися спроби виправдати або психологічно пояснити негативні явища другої половини його правління. Класичним місцем є кінець 6-ї книги “Анналів” Тацита: “Навіть його характер часом був різним. Його репутація була бездоганною, поки він жив при Августі як приватна особа або полководець; свої вади він прагнув приховувати і прикидався добродійним, поки були живі Друз і Германик. Погані і хороші якості були в нім і за життя його матері. Якщо його жорстокість і гідна прокляття, він все-таки умів приховувати свій настрій, поки любив і боявся Сіяна. Він занурився в мерзотності і розпусту з тих пір, як, відкинувши будь-який сором, почав слідувати своїй дійсній природі”. Розчарування і підозрілість, що оточили Тиберія перед смертю, підтвердилися — вже незабаром римська чернь кричала: “Тиберія до Тибру!”.

Є опис його останніх хвилин життя. Дихання Тиберія затнулося, і всі вирішили, що життя його покинуло. І вже перед великою групою тих, що вітають, з’явився його спадкоємець Калігула, щоб прибрати до своїх рук кермо влади, як раптом стало відомо, що Тиберій розплющив очі, що до нього повернувся голос і він просить принести йому їжі для відновлення сил, котрі покинули його. Через це всіх пройняв жах, і присутні розбіглися. Але Макрон, що не втратив самовладання і рішучості, віддав наказ задушити Тиберія, накинувши на нього купу одягу…

Leave Comment