Тиберій Клавдій Цезар Август Германік, уроджений Тиберій Клавдій Друз, з 4 по 41 рр. — Тиберій Клавдій Нерон Германік, іноді — Клавдій I (1 серпня 10 до н. е. — 13 жовтня 54) — римський імператор з династії Юліїв-Клавдіїв. Був сином Друза Старшого, молодшого сина дружини Августа Лівії Друзілли від її першого шлюбу, і його дружини, Антонії Молодшої, доньки Марка Антонія від сестри Августа, Октавії. За народженням належав до патриціанського класу, до однієї з найдревніших родин — Клавдіїв.

Клавдій був молодшою дитиною в родині, народився в Луґдуні, під час зустрічі між Августом, Тиберієм і Друзом у серпні 10 року до н. е. Там же у той же час перебувала дружина Друза, Антонія, яка й народила хлопчика. Дитина народилася слабкою і хворобливою. Після смерті батька жив та виховувався від наглядом Антонії. У 2 році Август всиновив дядька Клавдія, Тиберія, наказавши тому, у свою чергу, всиновити брата Клавдія Германіка. Фактично Клавдій став головою фамілії гілки Друзів. На той час хлопець серйозно захопився історією і почав писати наукові праці під керівництвом своїх наставників Тита Лівія, Сульпіція Флава і Афінодора. Під кінець свого правління Август цілковито переконався, що Клавдія не можна розглядати як політичного діяча, хоча відзначав, що періодично в ньому проявляються задатки гарного оратора і вченого.

У 14 році, коли помер Август, Клавдія було обрано головою посольства до консулів від класу вершників. Він згадувався у заповіті Августа серед спадкоємців третьої черги. Того ж року Клавдій кілька разів просив у Тиберія дозволу зайняти яку-небудь посаду, але все, чого він домігся — консульську відзнаку без права виконувати обов’язки консула і бути присутнім у Сенаті. Поміркувавши, що наступні спроби можуть лише погіршити його становище, Клавдій віддалився на свою віллу в Кампанії, де проводив час зі своїми вчителями в забавках та пияцтві. Там же він продовжив серйозно займатися науковою працею.

Перші свої наукові роботи Клавдій почав писати ще за Августа. Однак у своїй “Історії Громадянських Воєн” він досить критично відгукувався про дії Августа і досить добре — про республіканців і свого діда, Марка Антонія. Антонія і Лівія не дозволили молодому Клавдію далі займатися громадянськими війнами. Тоді Клавдій перевів увагу на інші теми, віддаленіші за часом і менш небезпечні. Основними його працями були велика “Історія етрусків” в 20-ти книгах, до якої він склав словник етруської мови, вже тоді практично забутої в Римі, та “Історія Карфагену” в 8-ми книгах. Також ним було написане напівжартівливе повчання з гри в кості, яку він дуже любив. На жаль, жодна з його праць до нашого часу не збереглася, і все враження про них можна скласти лише за невеликими цитатами, що зустрічаються у Плінія в його “Природничій історії”.

За часів правління Тиберія, який, як і Август, вважав Клавдія зовсім нікчемним, він намагався триматися якомога далі від політики. Більшу частину часу Клавдій проводив на своїй віллі біля Рима, або ж у Кампанії. В римському його домі жила Антонія, з якою в нього зберігалися досить прохолодні стосунки, і з’являвся він там зрідка.

Ще за Августа, 11 року, одружився з Плавтією Ургуланіллою, патриціанкою, донькою тріумфатора Марка Плавтія Сильвана і онукою Ургуланії, близької подруги Лівії. Незабаром після весілля у подружжя народився син, Клавдій Друз, який помер у дитинстві. Довгий час у подружжя більше не було дітей. Приблизно у 26 р. Клавдій розлучився з Ургуланіллою, звинувативши її у зраді з вільновідпущеником Ботером.

Після цього, в 28 р., Клавдій одружився на Елії Петині, зведеній сестрі Сеяна. Цей шлюб був організований Сеяном і відбувся на вимогу Тиберія. Батьком Елії був Секст Елій Кат, з плебейської родини Еліїв Туберонів. У ранньому віці Елія залишилася сиротою і була удочерена Луцієм Сеєм Страбоном, батьком Сеяна.

У 30 році у подружжя народилася донька, яка отримала ім’я Клавдія Антонія. Після подій жовтня 31 року, коли за допомогою його матері було викрито заколот Сеяна і за наказом Тиберія було вбито його сестру Лівіллу, Клавдій, злякавшись, розлучився з Елією. Хоча багато істориків вважають, що причиною розлучення стало те, що шлюб із самого початку був фіктивним і Елія дратувала Клавдія своїми примхами.

Після повалення Сеяна Клавдій знову був обраний головою посольства вершників до консулів, приносив вітання Тиберію. Незважаючи на відношення до нього імператора, користувався повагою Сенату і вершників — при його появі останні завжди вставали, а сенатори прирахували його до жерців Августа понад встановлену кількість жерців. Також Сенат намагався прирівняти його в правах до консулярів, однак Тиберій скасував цю постанову.

Помираючи, Тиберій включив Клавдія у спадкоємці третьої черги, але при цьому залишив йому два мільйони сестерціїв і особливо вказав на нього військам, сенату і народу римському, тим самим визнавши його членом імператорської родини, хоча Клавдій і не був офіційно усиновлений родиною Юліїв.

У 37 році, після смерті Тиберія, з приходом до влади небожа Клавдія, Гая Калігули, почалася його політична кар’єра. Калігула призначив Клавдія виконувати замість себе консульські обов’язки. Кілька разів він підміняв Калігулу на публічних святкуваннях, де народ усіляко вітав його.

В тому ж році, чи на початку 38 року, Калігула одружив Клавдія на Мессаліні, доньці Марка Валерія Мессали Барбата, консула 20 р., який походив із патриціанської родини Валеріїв, і Доміції Лепіди Молодшої, доньці Луція Доміція Агенобарба, консула 16 р. до н. е., та Антонії Старшої.

Ім’я Мессаліни, завдяки античним історикам, стало узагальненим при описування розпусних і сексуально-нестриманих жінок. Загалом, її поведінку характеризують як образливу і ганебну, а саму її як жорстоку, скупу і нерозумну німфоманку. Та, як би там не було, близько 40 року Мессаліна народила йому доньку, Клавдію Октавію, а в 41 році — сина та спадкоємця, якому Клавдій дав когномен Британнік, на честь походу до Британії, який у той час планувався.

Незабаром Калігула виказав свій справжній характер. Клавдій вже не міг від’їхати до Кампанії, оскільки Калігула утримував його коло себе, а при дворі часто ставав об’єктом злих жартів, необґрунтованих звинувачень і цькування. Більше того, життя його неодноразово висіло на волосині, особливо після викриття заколоту Лепіда. Клавдій виїхав з Риму з вітаннями імператору, але той розгнівався, що Сенат прислав до нього дядька, як до хлопчика, і скинув Клавдія в одязі в ріку.

Клавдій супроводжував Калігулу в його германському поході. Після повернення імператор запропонував Клавдію купити посаду жерця при своєму культі чи то за 8, чи то за 10 мільйонів сестерціїв під заклад майна. Зрозуміло, що закладене майно викупити назад не вдалося. З того часу в Клавдія залишився лише невеликий будинок в Римі. Калігула продовжував тримати його при собі, переважно для принижень. Навіть в Сенаті йому дозволялося голосувати останнім, після нововведених до сенату членів. Перебуваючи у постійному страху, Клавдій багато хворів і став погано виглядати.

До 41 року поведінка Калігули не залишала сумнівів у його неадекватності. Імператор оголосив себе богом, намагався воювати з Юпітером і Нептуном, тероризував близьких і Сенат, наносив їм публічні образи. Все це стало причиною заколоту, в який були втягнуті деякі сенатори і декілька офіцерів преторіанської гвардії.

Приведення заколоту у виконання було намічене на останній день Палатинських ігор. Однією з ключових фігур заколоту був Кассій Херея, один з офіцерів преторіанської гвардії. Коли Калігула вийшов з театру, заколотники відтіснили від нього натовп і охоронців і забили його мечами та кинджалами. Клавдій, почувши шум боротьби, сховався у сонячній галереї палацу, за фіранкою.

Пробігаючи палацом, солдат на ім’я Грат виявив його за фіранкою і, припавши до його ніг, привітав титулом імператора і відвів до своїх товаришів, які, виконавши свій план, не знали, що робити далі. Преторіанці віднесли Клавдія в свій табір, протиставивши його фігуру Сенату, який бажав проголосити республіку. Сенатори зібралися на Капітолії, народ юрмився на Форумі. До Клавдія сенат направив трибунів Веранія та Брокха: вони закликали його підкоритися волі сенату і погрожували йому долею Калігули, але, побачивши масу війська, що оточувало Клавдія, почали просити його хоча б прийняти владу з рук Сенату.

Вранці, побачивши, що в Сенаті почалися суперечки за владу між Валерієм Азіатиком і Марком Вініцієм, народ, в тривозі перед засиллям аристократії, почав вимагати єдиновладного імператора. Кассій Херея, очоливши тієї ночі когорти міської варти, не зміг утримати їх від переходу на бік преторіанців. Дізнавшись про це, Клавдій прийняв присягу від преторіанців, для вірності пообіцявши їм по 15 000 сестерціїв, і став, таким чином, першим із цезарів, які купили владу за гроші. Сенату нічого не залишалось, окрім як підтвердити повноваження нового імператора.

Клавдія ніхто і ніколи не готував до виконання ним обов’язків правителя. Однак його заняття історією і риторикою в дитинстві та юнацтві, спілкування з видатними умами того часу і історичні приклади правителів, про які він був прекрасно обізнаний, зробили з нього імператора, який прийшов до влади випадково, але за час свого правління повністю зосередив її в своїх руках, виграв декілька воєнних кампаній, досить суттєво розширив кордони Римської імперії і став другим, з часів Августа, правителем, якого після смерті було канонізовано.

Правління своє він розпочав зі страти заколотників, що безпосередньо брали участь у вбивстві Калігули — Хереї, Лупа та Сабіна. Після цього він наказав забути все, що було сказано і зроблено в дні перевороту, і сам неухильно дотримувався цього правила. Також Клавдій віддав божу шану Лівії Друзіллі, рівну тій, яка була у Августа. Усіх інших незаслужено забутих і оббреханих за правління Калігули родичів, живих і мертвих, він реабілітував і виказав їм різноманітні почесті. Ті, хто відбували покарання, були визволені з в’язниць і повернені з вигнань. Усі накази Калігули було скасовано, однак день свого приходу до влади Клавдій вважав днем загибелі свого попередника, і святкування в цей день заборонив.

У перші роки свого правління Клавдій організував імператорський секретаріат, в якому створив чотири колегії, на чолі яких поставив вірних йому вільновідпущенників. Це було викликане стосунками між імператором і нобілітетом, в тому числі і Сенатом. Клавдій просто не міг довіряти вихідцям з вищих римських верств. Це рішення дозволило Клавдію за короткий час укріпити свою владу, незважаючи на протидію сенаторів, незадоволених таким станом речей. В руках відданих імператору людей опинилися гроші, юриспруденція, законодавство, армія. Саме вони радили Клавдію тих чи інших людей на посади легатів легіонів, саме їм Клавдій зобов’язаний ідеєю переможного Британського походу, який значно збільшив його популярність і закріпив його положення.

Оскільки, фактично, Клавдій прийшов до влади в обхід Сенату, в перші роки свого правління він намагався створити видимість того, що головним керівним органом в державі є Сенат, а він лише “перший серед рівних”. Клавдій відмовився від усіх титулів і посад, окрім принцепса Сената і трибунської влади — основних для принципата. Інші титули, в тому числі імператора та Батька Вітчизни, він прийняв уже протягом свого правління.

Перебуваючи в курії, Клавдій своєю поведінкою також показував себе рівним іншим. Слово він брав у порядку черговості; пропонуючи законопроекти, сидів між консулами, за правом трибуна, а не на височині, як принцепс або імператор. Бажаючи задобрити Сенат, він дозволив йому, вперше з часів Августа, карбувати власну бронзову монету, а також передав під сенатське управління дві імператорські провінції — Македонію та Ахею. Усім цим він за короткий термін досяг поваги та прихильності як Сенату, так і всього народу. Однак це не відгородило його від численних заколотів і замахів, в яких брали участь також і сенатори. Крім того, відчувши відносну свободу, Сенат затягував обговорення і прийняття різних законів та актів. Це спонукало імператора на проведення глибоких реформ в Сенаті. Сенат обмежили в прийнятті фінансових рішень і карбуванні грошей, передавши це до відповідної колегії, відібрали також управління основним портом в Остії, направивши туди імператорського прокуратора. З цього часу будь-які спроби сенаторів протидіяти волі імператора жорстоко придушувалися, що призвело до чималих жертв серед нобілітету. За правління Клавдія було страчено 35 сенаторів і більш ніж 300 представників верстви вершників.

Вже через два роки після здобуття влади Клавдій відійшов від тих принципів зовнішньої політики, які під час свого правління сповідуваві Тиберій, що вдосталь навоювався ще при Августі, і запланував воєнну кампанію, котра суттєво розширила межі імперії і полягала у висадці римських військ у Британії та перетворенні її у римську провінцію. Переможний британський похід позитивно відобразився на популярності імператора Клавдія як серед народу, так і поміж військами. У перші роки свого правління, практично без застосування сили, Клавдію вадалося перетворити у римські провінції ще декількох клієнтів Риму: Фракію, Норик, Памфілію, Лікію, а також Юдею. Було завершено перехід під римське управління Мавританії, розпочатий ще за Калігули.

За час владарювання Клавдій не ігнорував господарсьткоїх діяльності, стараючись покращити становище жителів як у самому Римі, так і в провінціях. За його вказівкою було завершене будівництво двох нових акведуків, розпочате ще за Калігули, а потім призупинене; перший отримав назву “Аква Клавдія”, а другий – “Аніо Новус”. Загальна протяжність обох акведуків становила більше ніж 96 миль, а добова витрата перекачаної ними води — більше ніж 250 000 м³. Також був відновлений занепалий на той час “Аква Вірго”, котрий давав ще 100 000 м³ води за добу; останній акведук працює в Римі й досі, живлячи його фонтани.

Більшість давньоримських джерел стверджують, що помер Клавдій у перші години 13 жовтня 54 року від грибного отруєння. Також майже всі сходяться на тому, що ініціатором цього отруєння була Агриппіна, що старалася зберегти владу для призначеного спадкоємцем Нерона, оскільки Клавдій незадовго до того знову наблизив до себе Британніка.

24 жовтня 54 року останки імператора було поміщено до Мавзолею Августа. Практично одразу ж Нерон та Сенат обожнили імператора. Влада перейшла до Нерона, хоча ходили чутки, що незадовго до своєї смерті Клавдій змінив заповіт чи на користь Британніка, чи заповівши Нерону та Британніку правити спільно. Єдина людина, котра могла напевне про це знати — Нарцисс, секретар імператора – була ще за життя імператора відправлена на заслання, а одразу ж після його смерті – вбита. Перед своєю смертю Нарцисс устиг спалити весь архів імператора Клавдія…

Залишити відповідь