За імператора Уді в роки правління Цзяньюань (140-135 рр. до н. е.) він (Чжан Цянь) служив в імператорській варті. В той час полонені гуни розповідали про те, як вони розбили князя племені Юечжі і з його голови зробили чашу для пиття. Юечжі втекли; вони хотіли помститися гунам, але у них не було союзників для нападу. В цей час імператор династії Хань збирався знищити гунів і, довідавшись про це, сказав: «Я хочу почати з ними (Юечжі) зносини, але шлях до них іде через гунів». Почали шукати, хто міг би стати послом. Чжан Цянь, як офіцер варти, взявся піти до племені Юечжі разом з рабом Ганьфу, що належав до роду Танлі. Вони разом вийшли з провінції Шеньсі і потрапили прямо до гунів. Гуни захопили їх і передали своєму вождеві. Вождь сказав: «Юечжі живуть на північ від мене, як можуть китайці посилати до них посла? Я хочу, щоб ти залишив імператора Хань. Чи хочеш ти коритися мені?». Він залишив у себе Чжан Цяня.
Чжан Цянь прожив у гунів понад десять років, вождь дав йому дружину, від якої у нього народився син. Проте Чжан Цянь весь час зберігав посольський бунчук ханьського імператора. Він не загубив його. Він жив на заході володінь гунів і разом з посланими з ним утік. Кілька десятків днів вони бігли на захід до племені Юечжі і прийшли в Давань. Там уже раніше чули про багатства Китаю і хотіли зав’язати з ним відносини, але не змогли. Вони зраділи Чжан Цяню і спитали, чого він бажає. Чжан Цянь розповів їм, як його вирядив імператор Хань послом до племені Юечжі, в дорозі його захопили гуни, і як потім він звільнився…
Вони послали перекладача провести Чжан Цяня до племені Канцзюй. Канцзюй переслали його до племені Великих Юечжі.
Але князь Великих Юечжі був убитий гунами, на престол вступив його наслідник, який підкорив плем’я Дася і царював над ним.
Землі були родючі, він потроху розбійничав, прагнув насолод і спокою, тому віддалився від далекого Китаю і зовсім забув про намір відомстити гунам. Так і не добившись від Юечжі найважливішого, Чжан Цянь поїхав до Дася і пробув там більше року. Думаючи повернутись назад через володіння племені Цян, він поїхав через Наньшань і, знову схоплений гунами, залишився у них більше року. В цей час вождь гунів помер, у країні почалось заворушення, і Чжан Цянь утік разом із своєю дружиною з племені гунів і рабом з роду Танлі. Після повернення Чжан Цяня імператор надав йому звання сановника, а рабу з роду Танлі — звання слуги посланника. Чжан Цянь був людиною непохитною, великодушною і вірною. Всі варвари любили його. Раб з роду Танлі був варваром і чудово стріляв. В тяжкі часи він полював на птахів і звірів, стріляючи, добував їжу. Коли Чжан Цянь вирушав у свою подорож, з ним пішло більше сотні чоловік, а через тринадцять років повернулось тільки двоє. Чжан Цянь особисто побував у Давані, у Великих Юечжі, в Дася, у Канцзюй і, крім того, з розповідей узнав, що біля них є ще п’ять або шість великих держав. Він розповів імператорові про всі їх землі і про все, що там є, все, що чув у Західному краї.
Чжан Цянь сказав: «Коли я був у Дася, я бачив там тростини з бамбука з довгими колінцями і тонке полотно із Шу (провінція Сичуань). Я спитав, звідки вони це дістали. І чоловік з Дася сказав мені: наші купці їздять купувати їх у країну Шеньду. Країна Шеньду лежить за кілька тисяч лі на південний схід від Дася, у них звичай жити на землі осіло. Місця такі ж, як і в Дася: низькі, вологі і дуже жаркі. Народ там воює на слонах. Держава ця лежить поблизу великого моря. Чжан Цянь вважав, що Дася лежить у дванадцяти тисячах лі на південний захід від Китаю, а країна Шеньду — у кількох тисячах лі на південний схід від Дася. Там є товари із Сичуані, значить, вона недалеко від неї. Цього разу я їхав у Дася через плем’я Цян, це небезпечно. Цян ненавидять нас, і трохи на північ від них мене схопили гуни. Через Сичуань шлях пряміший, і нема розбійників».
Імператор почув, що в таких великих країнах, як Давань, Дася, Аньсі, є багато рідкостей, що люди там живуть осіло і їхні звичаї схожі з китайськими, але армія слабка, і що вони цінять багатства Китаю. Він довідався, що на північ від них у таких племен, як Великі Юечжі і Канцзюй, солдати сильні. Тому він вирішив послати їм подарунки, щоб мати користь для династії. І тоді йому вдасться підкорити їх без війни. Він подумав про те, як землі його розширяться на десять тисяч лі, як пошириться його слава і доблесть серед різних народів, і з радістю повірив словам Чжан Цяня. Тому, що дорога через Сичуань була ближча, то він наказав послати розвідників відразу по кількох шляхах.
Вони вирушили через племена Ман, Цю, Сі і Бо. Але пройшли тільки одну або дві тисячі лі. Тим, хто йшов на північ, заступили шлях племена Ді і Цю. Тим, хто йшов на південь, заступили шлях Суй і Куньмін. Такі племена, як Куньмін, живуть без князів, люблять розбійничати і часто вбивають. І послані кінець кінцем не змогли проїхати. Однак вони чули, що на захід від них більш як за тисячу лі є країна, де їздять на слонах, і шо називається вона Дяньює, що купці із Сичуані іноді пробираються туди з товарами.
Імператор уже раніше почав зав’язувати зносини з країною Дянь, щоб знайти шлях в Дася. Спочатку вирішив відрядити посланців на південний захід через плем’я І; але після великих витрат залишив цей намір. Коли ж Чжан Цянь розповів, що зав’язати зносини з Дася можна, він знов розпочав справу з племенем І на південному заході.
Чжан Цянь в сані повноважного військового комісара, що управляє завойованими країнами, вирушив супроводити полководця. Гунам було завдано удару. Чжан Цянь знав місця з травою і водою, тому армія не терпіла недостачі. Чжан Цяню було надано титул князя повіту Бован. Це сталося в шостий рік правління Юаньшу (123 р. до н. е.). На другий рік після цього (121 р. до н. е.) Чжан Цянь як начальник палацової варти виступив разом з Лі Гуаном. В Юбейпін (провінція Жехе) вони напали на гунів. Але гуни оточили полководця Лі, армія зазнала великих втрат, і Чжан Цянь став чекати страти. В покарання його розжалували в простолюдини. Того ж року сильніший полководець розбив гунів па північному кордоні. Знищивши кілька тисяч чоловік, він дійшов до Тянь-Шаня. Тієї ж осені вождь гунів Хунья привів свій народ і підкорився Китаєві. Гунів не стало від Цзіньчену (сучасн. Ганьсу) до Яньцзе (Лобнор). Спочатку посли від гунів прибували часто, а далі все рідше. Через два роки китайська армія прогнала вождя гунів на північ пустелі.
Імператор не раз розпитував Чжан Цяня про такі країни, як Дася. Коли він втратив князівський титул, він розповів: «Коли я жив у гунів, то чув, як вони розповідали про князя племені Усунь, на прізвисько Куньмо. Батько його Наньдоумі жив разом з племенем Великих Юечжі між Тянь-Шанем і Дуньхуаном (провінція Ганьсу). Великі Юечжі напали на Усунів, убили Наньдоумі і захопили його землі. Народ його втік до гунів. Дядько в чині Буцзю і сані князя Лін схопив новонародженого Куньмо і втік у степ. Одного разу він пішов шукати їжі і, повернувшись, побачив, що вовчиця годувала молоком Куньмо. А ворон літав коло них з м’ясом у дзьобі. Він сприйняв це за чудо і пішов з хлопчиком до гунів. Вождь гунів полюбив хлопчика і виховав його. Коли Куньмо змужнів, вождь віддав йому народ його батька і посилав його на чолі військ. Куньмо не раз здобував перемоги. В той час розбиті гунами Великі Юечжі напали на півночі на плем’я Се. Се пішли далеко на південь, а Юечжі оселились в їх землях. Коли Куньмо став сильним, він попросив у вождя гунів дозволу помститись за батька. Він напав на Великих Юечжі з заходу. Вони знову пішли і переселилися в землі Дася. Куньмо став правити їх народом і залишився там, щоб дати солдатам відпочити. В цей час вождь помер, і Куньмо не захотів більше служити гунам. Гуни послали проти нього солдатів, але вони не змогли його перемогти і, ще більше повіривши в його божественну силу, пішли геть. Тепер китайська армія знову побила вождя гунів, а землі Куньмо лежать пусткою. Варвари люблять рідні місця, і до того ж ласі до китайських речей. Дійсно, в такий час треба послати племені Усунь щедрі подарунки, звабити їх переселитися на старі місця на схід і віддати царівну за молодшого брата Куньмо. Тоді він муситиме підкоритись владі ханьських імператорів. Це означає відрубати гунам праву руку. Якщо ми з’єднаємось з Усунями, то зуміємо залучити як зовнішніх данників на заході такі держави, як Дася».
Імператор визнав міркування Чжан Цяня правильними і надав йому чин придворного командира. Дав йому триста чоловік, і на кожного по парі коней, десятки тисяч корів і овець, послав на подарунки золота і тканин кілька тисяч кусків, заліза більше десяти тисяч. Він дав Чжан Цяню супутника в званні помічника посла з окремим посольським бунчуком, щоб можна було розділитись і послати його в іншу країну. Коли вони прибули до Усунів, Чжан Цянь передав їм імператорський указ, але не зміг добитись у них рішення… Тоді він розстався із своїм помічником і послав його в Давань, Канцзюй, Юечжі і Дася. Усуні проводили його і показували дорогу. Цянь разом з послом від Усунів і кількома десятками чоловік з кіньми на знак подяки імператорові поїхав назад, щоб вони подивились на Китай і взнали його велич і величезну територію. Чжан Цяню був наданий титул «Великого діяча». Через рік з чимось він помер.
Минуло ще більше року. Посланий ним помічник установив зносини з Дася й іншими країнами і повернувся звідти разом з багатьма людьми. І тоді північно-західні країни почали зноситися з Ханьською імперією. Однак дорогу проклав їм Чжан Цянь.
Всі посли надалі називалися титулом князя Бован, тому що він був запорукою довір’я іноплемінних країн.