Septimius Bassianus Caracalla / Септимій Бассіан Каракалла (Каракалл)


Caracalla young / Молодий Каракалла

Септимій Бассіан Каракалла народився у столиці Галлії Лунгдуні (сучасний Ліон) 4 квітня 188 року. Син імператора Луція Септимія Севера та його другої дружини Юлії Домни. Його початкове ім’я у 196 році, коли батько проголосив його Цезарем, було змінене на Марк Аврелій Антонін, а прізвисько Каракалла, або Каракалл (лат. Caracallus), походить від назви введеного імператором галльського вбрання — довгого халата до кісточок.

У 197 році, під час походу проти Парфії, був проголошений трибуном і Августом. У 202 році був призначений консулом. Наступного, 203 року, за наполяганням батька одружився з Фульвією Плавциллою, дочкою Плавціана. Він, однак, ненавидів і тестя, і дружину, і в 204 році став причиною смерті першого.

Позбувшись Плавціана, Антонін зі своїм братом Гетою розпочав розгульне життя: вони розкидувалися грошима, приятелювали з гладіаторами та впадали у розпусту. Бачачи, що сини його фактично деградували, а війська розслабилися, Север вирішив здійснити похід до Британії. Похід був складним, адже римлянам доводилося прокладати собі дорогу, вирубуючи ліс, засипаючи болота та наводячи переправи через річки. Ускладнювалася ситуація чварами у сім’ї імператора. Тим часом каледонці й меати виступили проти Риму, і Септимію Северу знову довелося збирати сили проти них. Ці плани обірвала різка смерть імператора 4 лютого 211 року. На думку Діона Кассія, до смерті батька доклав руку Антонін.

Зі смертю Севера його сини успадкували імперію. Каракалла одразу ж уклав мир з варварами, з’явився до брата і матері й зовні помирився з Гетою. Всі разом з прахом Севера рушили до Риму. В дорозі тертя між братами відновилися, а вже у Римі кожен завів собі окрему охорону; вони думали розділити між собою імперію, але проти цього різко висловилась мати. Плани Каракалли позбутися Гети ніяк не вдавалося здійснити. Нарешті він попрохав у матері запросити їх обох до своєї кімнати начебто для примирення, і тут, на руках у матері, 26 грудня 211 року Гету було убито. Юлія Домна була змушена не оплакувати смерть сина, а радіти, побоюючись Каракалли.

Ставши одноосібним імператором, Каракалла розпочав своє правління з амністії, звільнивши злочинців та повернувши засланців. На цьому його м’яка політика, однак, і завершилася. Роки його правління залишилися у пам’яті римлян своєю жорстокістю, розпутністю, розквітом беззаконня, марнотратства, безглуздого кровопролиття та доносів. Під час його походів відбувалися масові згвалтування та злочини щодо місцевого населення.

Так само все діялося і під час його останнього походу. Спустошивши й розграбувавши західні області Парфії, взявши місто Арбелу, де він наказав розрити могили парф’янських царів і розпорошити їхні останки, Каракалла відправив послів до Сенату, щоб вони оголосили сенаторам про його нові перемоги, після чого сенатори надали йому титул “Парф’янський Найвеличніший”. Однак віроломство Каракалли та його зневажливі дії стосовно царських могил не могли не викликати у парф’ян справедливої жорстокості у відповідь – вони зібрали велику армію і виступили в похід проти римлян. Усвідомлюючи всю серйозність становища, імператорський префект Макрін, бажаючи відвернути продовження війни, організував змову проти Каракалли: заручився підтримкою братів Немезіана і Аполлінарія з роду Авреліїв та солдата Юлія Марцилія і звелів останньому вбити імператора.

8 квітня 217 року на шляху з Едеси до Карр Каракалла зліз з коня. Твердження про подальші події розходяться: Елій Спартіан стверджує, що імператора вдарив у бік його конюх, допомагаючи залізти у сідло, а згідно з Діоном Кассієм, після того, як Каракалла зліз з коня, Марцилій підійшов до нього, ніби збираючись щось сказати, і вдарив імператора ножем, після чого сам був убитий.

Від царювання Каракалли у Римі збереглися гігантські руїни терм, з небувалим розмахом побудованих імператором на схід від Авентінського пагорба.

Leave Comment