Піднесення Аккаду. Саргон І (2369—2314 рр. до н. е.)

Стародавній Схід

Невпинна боротьба між шумерійським півднем і семітською північчю приводить, нарешті, до перемоги семітської півночі. Саргон І, засновник семітської держави Аккаду, підкорив собі Шумер і об’єднує під своєю владою значну частину Месопотамії.

Саргон І був, очевидно, великим політичним діячем; спогади про нього надовго збереглися і відбилися в циклі поетичних легенд. В одному такому сказанні розповідається про те, що Саргон був підкидишем. Його мати була бідною жінкою і не мала коштів, щоб його виховувати. Тому вона поклала дитину в очеретяний кошик, сховавши його на березі Євфрату. Водонос Аккі знайшов немовля, виховав його і зробив садівником. Богиня Іштар полюбила Саргона і зробила його царем Аккаду. Таким чином, судячи з цієї легенди, Саргон насильно захопив державну владу, заснував нову династію і через це, не маючи можливості законно обгрунтувати свої права на царський престол, оголосив себе ставлеником верховної богині Іштар. На це саме прагнення узаконити свою владу вказує і те імя, яке прибрав узурпатор,— ім’я Саргон (Шарру-кін), що означає «справжній цар».

Царювання Саргона було часом не тільки утворення, але також внутрішнього і зовнішнього посилення Аккадського царства. При Саргоні була набагато розширена і вдосконалена іригаційна сітка, були проведені нові канали. Об’єднання Шумеру і Аккаду дало можливість регулювати в загальнодержавному масштабі всю річкову і зрошувальну систему. З метою зміцнення торгівлі була встановлена єдина система мір і ваги, яка грунтувалась почасти на десятковій системі числення. У зв’язку з розвитком воєнної політики Саргон організував постійне військо, що складалося з 5400 воїнів, які «щодня перед ним годуються». Це постійне військо було ядром тих великих армій, які були в розпорядженні Саргона і які дали йому можливість здійснити ряд великих завоювань.

Першим завданням Саргона було зміцнення його влади в Аккаді. З цією метою він підкоряє найсильніше місто Аккаду — Кіш, але зберігає за ним його незалежність. Очевидно, для зміцнення свого авторитету як володаря всього Аккаду Саргон називає себе «царем Кіша» і «царем Аккаду».

Міцно закріпившись в Аккаді, Саргон звертає всю свою увагу на південь, щоб остаточно підкорити весь Шумер. Вирушивши із своїми військами на південь, Саргон розбив війська Лугаль-заггісі і 50 патесі, які його підтримували. Самого Лугаль-заггісі він взяв у полон, привів в Ніппур, і, можливо, приніс в жертву богу Енлілю. Захопивши і спустошивши найважливіші міста Шумеру — Урук, Ур, Лагаш і Умму, Саргон захоплює весь Шумер, доходить до «моря» (Персидської затоки) і на знак перемоги «обмиває зброю в морі». Підкоривши Шумер, Саргон прибирає титул «царя країни, якому Енліль не давав ворога».

Щоб зміцнити своє становище в Шумері, Саргон змушений був укріпити свої південно-східні кордони і для цього здійснити похід в Елам. Він вторгся в Елам з півдня, здобув перемоги над еламськими військами, захопив ряд еламських міст, повернувся до берега моря і потім «переправився через море у східній частині його». Таким чином, Саргон міцно закріпив свою владу над берегами Персидської затоки, що дало йому можливість панувати над морськими торговельними шляхами, які вели з Месопотамії на південь, в Індію і в Аравію. Потім Саргон спрямовує свою зброю проти північних країн, завойовує північно-східну частину Месопотамії, області, які лежать понад верхньою течією Тігру і які в тї часи називалися країною Субарту, підкоривши і об’єднавши майже всю Месопотамію.

Проте Саргон не обмежувався завоюваннями на території Дворіччя. Прагнучи пробитись до берегів Середземного моря і захопити в свої руки багаті міста сірійського узбережжя, а також західні караванні і морські торговельні шляхи, Саргон, здійснює сміливі походи на захід, який тоді називався Амурру. В результаті цих походів «Енліль дав йому Верхню Країну, Маєр (або Марі), Ярмуті і Іблу аж до Кедрових лісів і Срібних гір». Країна Марі лежала на захід від середньої течії Євфрату, Ярмуті знаходилась у Північній Палестині. «Кедровим лісом» називались гори Лівану, а «Срібними горами», очевидно, гори Тавру поблизу Кілікійських воріт. Таким чином, походи Саргона на захід мали на меті проникнення в Палестину і в Сірію аж до кордонів Малої Азії, щоб захопити її природні багатства, головним чином кедровий ліс і срібну руду. Інші написи красномовно говорять про прагнення Саргона зміцнити свою владу над сірійським узбережжям. Так, в них говориться, що Саргон «пройшов море заходу, був три роки на заході, підкорив і об’єднав країну, поставивши на заході свої статуї, перевів морем і сушею полонених». Нарешті, є всі підстави припускати, що Саргон робив спроби, спираючись на силу своєї переможної зброї, пробити собі шлях навіть у далеку Малу Азію. Так, в одному пізнішому тексті розповідається легенда про те, що до Саргона прибули посли ассірійської торговельної колонії Ганіш у Малій Азії з проханням подати їм допомогу в їх боротьбі з царем міста Бурушханда. Після пильного обговорення цього питання на військовій раді, де зважуються труднощі далекої дороги і шанси на перемогу, Саргон посилає своє військо в далеку Малу Азію, подає чималу допомогу Ганішу і здійснює великі завоювання на північному заході. Таким чином, Саргон створює велику військову державу, яка претендує на повну гегемонію в усій Передній Азії. Свої претензії на проведення широкої воєнно-торговельної політики Саргон ясно відбиває у своєму титулі «цар чотирьох країн світу».

Проте ця завойовницька політика мала і свої негативні сторони. Завойовані країни і підкорені народи, не злившись з Аккадом в єдиний державний організм, ремствували, несучи ярмо, надіте на них завойовником. З другого боку, безперервні війни, які вів Саргон на протязі свого 55-річного царювання, виснажили живі сили аккадського народу. Наприкінці царювання Саргона в усій його великій державі почалися повстання, які з великими труднощами придушувались центральною владою.

Стародавній Схід

Залишити відповідь