Олесько і Олеський замок, Львівщина.

Україніка


Олеський замок — розташований у смт. Олесько Буського району Львівської області, пам’ятка архітектури та історії XIII–XVIII століть. Один із найдавніших в Україні замків,– імовірно, побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба, який височить серед заплави р. Ліберція.

Уперше згаданий в історичних джерелах 1327 року: замок перейшов у володіння князя Юрія — сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії (дочки Юрія І), запрошеного боярами на галицько-волинський королівський (князівський) престол після згасання роду Романовичів.
Друга половина XV — перша половина XVI ст. — важкі часи для місцевих мешканців. У 1442 та 1453 роках, громлячи і грабуючи все на своєму шляху, тут проходить татарська орда.

Внаслідок кількох шлюбних союзів між магнатськими родинами в 1605 р. Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями переходить до рук великого руського магната Івана Данило́вича. Замок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. Данилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити в злагоді з козацтвом. В нього на службі в Олеську був Михайло Хмель — батько Богдана Хмельницького. Коли І. Данилович став чигиринським старостою, своїм підстаростою зробив Михайла Хмельницького, і родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір Суботів.

У 1716 році замок переходить до сина короля — Якуба, який через 3 роки продав його Станіславу Матеушу Жевуському. Син Жевуського — волинський воєвода Северин — щедро прикрашає інтер’єри, перетворюючи споруду в розкішний палац у стилі XVIII ст.
Нищівним для могутньої споруди був землетрус 23 січня 1838 року. Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено замурований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. Студня завалилася. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився на руїну.
До 1969-го року тут практично були самі руїни. 1970 року Борис Возницький запланував відновити Олеський замок як музей. Реставрації підлягало все. 1975 року музей було відкрито і відтоді розпочалося його нове життя: в замку і на прилеглій території створено музей-заповідник — відділ Львівської галереї мистецтв.

Олеський замок. Фонди Львівської галереї мистецтв.


1975 року в Олеському замку і на прилеглій території було створено музей-заповідник — відділ Львівської галереї мистецтв.

Різноманітність фондів Львівської галереї мистецтв дала змогу створити своєрідну експозицію, що нагадує замкові експозиції в інших містах, але досить відрізняється від них. Бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, тому автентику представляють фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю.

Музеєфіковані цокольні приміщення та приміщення першого поверху, що в давнину використовувались як господарські. Житловими були приміщення другого та третього поверхів. Скрізь, де були залишки оздоб стародавніх інтер’єрів, вони відреставровані.

Палацовий характер інтер’єру частково збережений в сучасній музейній залі № 6. Над проектом цього інтер’єру працював скульптор Леблан у 2-й половині XVIII ст. Тоді ж виконані декоративна ліпнина на північній стіні та карниз біля стелі. У XVIII ст. стелю прикрашав плафон на міфологічну тему (“Викрадення Європи”).

Альков прикрасили стюковою мозаїкою. Суміш з фарби, гіпсу, товченого мармуру та алебастру наносили на стіну, комбінуючи різні кольори, що імітувало природній мармур. Мозаїки створюють архітектурні деталі, додатково прикрашені гірляндами з фруктів та квітів. Пошкоджені мозаїки збереглися у трьох залах і частково відновлені. Палацовий характер цих залів підсилюють оригінальні меблі XVII–XVIII ст. та дві дерев’яні скульптури на повний зріст — алегорії чеснот.

Серед експонатів замку стародавні неглазуровані рамочні кахлі XII ст.; українські ікони; портрет Миколи Василя Потоцького; чотири портрети Жевуських, врятовані з палацу в Роздолі; мармурове погруддя доби Відродження королеви Варвари Радзивілл, що померла, маючи 31 рік; натрунні польські портрети; декоративна композиція “Вакх та Аріадна” (худ. Юрій Семигиновський, що навчався у Римі в XVII столітті); зразки дерев’яної скульптури; надгробок Анни Сенявської, врятований з руїн замкової каплиці в Бережанах (гіпс, 1574 р., пізній Ренесанс); західноєвропейські гобелени доби бароко та маньєризму (“Поліфем”, “Одісей” тощо).

Монастир капуцинів в Олесько на Львівщині.


Монастир капуцинів — пам’ятка архітектури пізнього бароко і рококо в містечку Олесько (тепер Буський район Львівської області).

Будівництвом монастирського комплексу керував подільський архітектор о. Анджей з Шидлівців (він же Мартин Добравський). Монастирський костел було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини, до бібліотеки завезено значну кількість вартісних книг богословської, філософської та медичної тематики.

Монастирський комплекс орієнтований по осі схід-захід. Головний вхід до костелу орієнтований на захід. Комплекс оточений кам’яним муром до трьох метрів заввишки і з брамою без кутових веж. Суворий фасад костелу під трикутним фронтоном нагадує, що це не палац, а таки монастир, тому й небагаті оздоби фасаду, прості й аскетичні. Лише великий розмір споруди робить костел головною частиною комплексу. З півдня до костелу прилягає чотирикутний корпус келій з внутрішнім подвір’ям. Далі розташовувались трапезна, кухня з власним колодязем.

Майже триметрова стіна охоплює двір перед костелом та за ним. Стримане, пізнє бароко тут забуло про стриманість і прикрасило двір п’ятьма капличками, статуями святих та садом бароко, двома бароковими басейнами з водою, фруктовим садочком. Рослини вистригали фігурно, що нагадувало замкові парки десь у Чехії або Австрії.

Корпус келій — двоповерховий, цегляний, потинькований. Споруда прямокутна за поземним планом, система — коридорна з однобічним розташуванням келій. Приміщення першого поверху перекриті хрещатими склепіннями. Кухня має окрему споруду і сполучена з корпусом келій.

1837-го капітула капуцинів виїхала з Олеська.

Під час Другої світової війни на території монастиря розташували концтабір. Після війни тут було відкрите профтехучилище, котре готувало спеціалістів — механізаторів сільськогосподарських машин. У приміщенні монастиря зробили гуртожиток, заселений у 1961 році.

1975 року був відкритий музей-заповідник “Олеський замок”. Як виявилося, були необхідні приміщення для зберігання великої кількості експонатів, врятованих музейниками з покинутих церков та монастирів. Піклуванням тодішнього директора Львівської картинної галереї Б. Г. Возницького Львівська обласна рада прийняла рішення про будівництво нового гуртожитку для студентів профтехучилища, а приміщення монастирського комплексу віддали Олеському замку під фондосховище.

1979 року монастир капуцинів перейшов у властність Львівської картинної галереї і використовується відтоді як фондосховище цієї установи.

Залишити відповідь