Олександр Олесь. В Криму.



В обіймах хмар мовчали скелі…
І хмари так казали їм:
“О любі сестри, полетім
В краї щасливі і веселі…”
В обіймах хмар мовчали скелі…

І хмари тихо полетіли…
І сльози сріблились на них…
І ніби сльози, з скель німих
Каміння, котячись, сіріли…
І хмари тихо полетіли…

* * *

Літній вечір… Гори в млі,
В золоті вершини…
А під ними ллється десь
Пісня України.

Гасне вечір… Сон обняв
Гори і долини…
А між горами літа
Пісня України.

Ніч давно… Заснуло все…
Тільки море плине.
Та щебече понад ним
Пісня України.

* * *

Вічне море вічно ллється,
Не спиняється й на мить:
То об скелі сірі б’ється,
То пісні свої шумить…

Чом же я не вільне море,
Чом мовчу я цілі дні?!
Чом так тяжко люте горе
Груди стискує мені?..

* * *

Я на камені над морем,
Легко, весело мені…
Я співаю пісню морю,
І воно мені співа…

Вечоріє… В хмарах гори,
Обіймає землю сон,
А мій дужий спів лунає
І гуде над шумом хвиль.

Проспівав я пісню морю,
Ліг на камінь і лежу…
Ніби пісня, ллється море,
Ніби рими, хвилі б’ють.

* * *

Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду.
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч розкидає сріблястії шати…

Кедр до мімози схилився і спить,
Ніжно мімоза щось кедру шумить.
Море купається в місячнім світлі,
Дихають важко троянди розквітлі.

Вийди, о вийди! я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду…
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч над землею розкинула шати.

* * *

Осріблені місяцем, гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.

Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться, й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.

* * *

Коли на крилах хмари злотні
На землю вечір принесуть,
Вони летять на верхогір’я
І там солодкий спокій п’ють.

Вони летять на верхогір’я
Прощатись з сонцем золотим,
Йому добраніч посилати
Мінятись усміхами з ним.

Вони летять на верхогір’я,
Щоб сонце вдосвіта зустріть,
Щоб знов покинуть вранці землю
І знов по вечір полетіть.

Top