О панно біла, панно мила…

Поезія

О панно біла, панно мила,
За що, скажи, перетворила
Моє життя на дні розлук
На пекло невимовних мукі

Серед усіх волинських панн
Мене лиш ти взяла у бран
Як вмру, камінною плитою
Мій світ замкнеш над головою.
Ніколи, панно, тіло в тіло
Не спати нам в постелі білій
І твоїх уст пекучий мед
Як маків сон, мене мине.

Смерть на порозі в білій льолі
Мене чека. І руки кволі
Я простягнув – підходить ближче,
А в неї – ох! – твоє обличчя!

Анонім