У давні часи оса-муляр була людиною. Якось, взявши з собою лук і сагайдак зі стрілами,
чоловік-оса відправився разом зі своєю дружиною. Він йшов попереду, а дружина – ззаду.

Дружина попросила:

– Мій чоловіче! Убий для мене цього зайця!
Чоловік поклав свій сагайдак на землю і запитав:

– Де ж заєць?

Дружина показала:

– Он там він лежить.

І чоловік вийняв стрілу і, пригнувшись, рушив вперед – так, як зазвичай роблять люди, щоб не злякати зайця,
коли той лежить, зачаївшись.

А дружина сказала:

– Скинь свій плащ! Чому ти його не знімаєш?

І чоловік, продовжуючи просуватися вперед, послабив зав’язки свого плаща і скинув його на землю.

Тоді його дружина стала сміятися над ним, над його тонкою талією:

– Як це ти таким вродився? Так ось чому ти не хотів зняти плаща!

Тут чоловік повернувся, прицілився з лука в свою дружину і вистрілив, так що наконечник стріли встромився їй прямо в груди.
Його дружина впала замертво.

Тоді він заплакав:

– І-і, і-і, і-і! О моя дружина, і-і!

Він так плакав, як ніби це не він же сам її і підстрелив.
Він плакав, бо змушений був так вчинити і вбити свою дружину, і ось вона померла.