Міфи І Казки Бушменів. Про Гнерру і її чоловіка.

У давні часи, коли птахи гнерру були людьми, один чоловік стародавнього народу одружився з Гнерру.

Вони вирушили збирати личинки термітів: її чоловік викопував їх палицею, а вона складала в мішок зі шкіри газелі. Личинки були всі забруднені в землі, вона вимила їх, і вони повернулися додому.

На ранок Гнерру та її чоловік знову вирушили на пошуки їжі. Чоловік викопував личинки – він був внизу, в ямі, а Гнерру стояла нагорі. Він складав личинки в мішок, який тримала Гнерру. Вона щільно утрясала мішок, а він викопував ще і ще і накладав зверху. Потім він пішов в інше місце і знову знайшов личинки. Він викопав їх і теж поклав до мішка.

І ось мішок був уже повний доверху. Але він знову пішов шукати личинки, викопав їх і гукнув:

– Дай мені твій маленький плащ, я покладу в нього личинки!

Дружина заперечила:

– Ми, з роду Гнерру, не привчені складати брудні личинки в наш плащ, який ми надягаємо на спину.

Він знову вигукнув:

– Дай же мені твій маленький плащ, я покладу в нього личинки!

Дружина сказала:

– Клади на землю, ми не привчені складати личинки з землею в плащ.

А він все твердив:

– Ну, дай мені, дай мені твій маленький плащ, щоб покласти личинки!

Тоді дружина сказала:

– А ти поклади їх на землю і зверху присип землею.

Він знову вигукнув:

– Дай мені плащ, я покладу в нього личинки, – а сам зірвав з неї плащ, і її нутрощі вивалилися.

Побачивши це, він заплакав і вигукнув:

-–Ох, моя дружина! Що мені тепер робити?

А дружина встала й заспівала:

– Ми з роду гнерру,
У нас не прийнято класти брудні личинки
У плащ, який носимо на спині.
Ми з роду гнерру,
У нас не прийнято класти брудні личинки
У плащ, який носимо на спині.

Вона поклала свої нутрощі назад і пішла до будинку своєї матері. І ось вона йшла і співала:

– Ми з роду гнерру,
У нас не прийнято класти брудні личинки
У плащ, який носимо на спині.

Її мати була вдома, вона почула і сказала одній зі своїх дочок:

– Поглянь у той бік, куди твоя старша сестра пішла шукати їжу, – мені здається, ніби вітер доносить її голос. Чи не сталося чого – адже чоловіки твоїх сестер не вміють вести себе належно.

Її дочка піднялася, подивилася і вигукнула:

– Ось іде твоя дочка, вона йде і падає!

Тоді мати сказала:

– Бачиш, що роблять чоловіки твоїх старших сестер! Якщо вже вони беруть нас за дружину, то їм слід було б вести себе належним чином, а вони чинять як божевільні.

Вона побігла назустріч своїй дочці, захопивши з собою новий маленький плащ, який був у неї прихований про всяк випадок.

Вона одягла його на дочку, підхопила її нутрощі, вклала в маленький плащ і зав’язала дочку ремінцями плаща – їх було чотири, бо плащ був зроблений із шкури газелі і це були смужки шкіри з ніг газелі.

І вона повільно повела свою дочку додому, вона відвела її в свою хатину.

Вона дуже розсердилася на чоловіка своєї дочки і, коли він хотів прийти до дружини, не пустила його. Вона сказала, щоб він повернувся до свого народу. Вона сказала, що раз люди стародавнього народу не розуміють, як треба поводитися з гнерру, то нехай собі йдуть.

І ось чоловік її дочки пішов назад, до своїх, а гнерру продовжували жити там.

Top