Міфи І Казки Бушменів. Історія про Гцонцемдіму, її матір та її чоловіка.

Кров із серця Гцонцемдіми витекла.

Вона пішла, і її вбили. Кров з її серця полетіла назад у стійбище і сіла зверху на спинний хребет її бабусі. Бабуся взяла і поклала її до мішка. Кров лежала там, у мішку, і підростала. Вона росла-росла, поки знову не стала жінкою. Діти цього селища побачили її і закричали: “Тітонько! Тітонько!”. Племінниці побачили її і радісно вітали.

Коли вона повністю виросла, вона вийшла з мішка і сіла посеред стійбища. Ось що було з Гцонцемдімою. Вона росла, росла, росла, поки нарешті не виросла.

І тоді прийшов слон – або це був корі-дрохва? – щоб узяти її за дружину. Ну, як би там не було, прийшов якийсь новий чоловік і одружився з нею.

І ось одного разу мати Гцонцемдіма взяла свою тезку, дочку Гцонцемдіму, і вони рушили викопувати шон. Якийсь час вони викопували мовчки.

Потім мати Гцонцемдіма сказала:

– У! Ці цибулини шон схожі на яйця мого зятя – він пробігав тут, ганяючись за якоюсь твариною, а його яйця моталися – о! о! – і впали на землю!

А її маленька внучка була якраз поряд і все чула.

Ну, а батько маленької дівчинки, чоловік Гцонцемдіми, приніс до стійбища дукера, якого він убив. Він облупив його і розібрав м’ясо.

Коли стара жінка та її внучка прийшли додому, він сказав маленькій дівчинці:

– Ось, візьми це м’ясо для твоєї бабусі, нехай вона приготує його для тебе!

Але дівчинка відмовилась.

Її батько повторив:

– Гей, візьми-но м’ясо для твоєї бабусі, щоб вона приготувала його для тебе!

Але маленька дівчинка сказала:

– Чому я повинна давати їй м’ясо? Адже вона каже, що, коли мій батько полює на дукерів, його яйця мотаються – гцох-гцох! – і падають на землю.

Ну, а її батько нічого не сказав на це. Він тільки взяв великого ножа і засунув його за свою стегнову пов’язку. Потім він узяв нутрощі дукера. І нарешті, він загорнувся у плащ із шкури орікса, щоб заховати ножа. Потім він попрямував до хатини своєї тещі.

Стара жінка підвелась було, щоб взяти у нього м’ясо дукера.

Але він сказав:

– Ні, це робиться не так. Коли отримуєш подарунок, потрібно нахилити голову. Зроби так, нахили свою голову і візьми те, що я передаю тобі.

Його теща нахилила голову. Тут же він ударив ножем її ззаду по шиї. Вона померла і лежала нерухомо. Її зять повернувся до хатини і підвісив печінку дукера.

Ну а його дружина Гцонцемдіма ходила збирати їстівні коріння та комах. Через деякий час вона повернулася.

– Піди подивись, як там бабуся, – сказала вона дочці.

– Ні, – сказала дівчинка, – я не піду.

– Чого це моєї матері зовсім не чутно? – дивувалася Гцонцемдіма.

Зрештою вона пішла глянути сама. “Уф-ф!” – вирвалося з її грудей. Кров витекла з тіла її матері, стекла до краю вогнища і там засохла. “Йі!” – сказала Гцонцемдіма. Вона прикрила тіло матері і повернулась до своєї хатини.

Вона роздула вогонь. Потім вона сіла так, щоб на неї йшов дим. Коли вітер змінив напрямок, вона взяла і пересіла, щоб дим знову йшов їй в обличчя. Сльози бігли з її очей.

Її чоловік сказав:

– Відсунься убік! У тебе від диму сльозяться очі! Навіщо ти так сідаєш, що дим йде прямо на тебе?

Але вона відповіла:

– Ні, просто вогнище димить, і я випадково сіла так, що дим потрапляє на мене.

І поки вона плакала, вона весь час сідала так, щоб дим йшов у її бік, щоб приховати причину своїх сліз.

Її чоловік узяв свого лука і заграв на ньому – ва-ва-ва-ва-ва-ва-во, ва-ва-ва-ва-ва-во!

“Так, грай-грай на своєму лукові, та витягни-но гарненько шию,” – думала Гцонцемдіма.

Її чоловік грав на своєму великому лукові, він лежав на спині та співав. Гцонцемдіма поклала у вогонь шило. Воно лежало там і розжарювалось. Вона роздула вогонь, і шило ще більше розжарилось.
Вона все роздувала вогонь, поки шило не розжарилося до червоного.
Шідідіді! – і шило упилося йому в шию. “Цгані!” – почула вона його передсмертний хрип.

– А хіба моя мати ще раніше за тебе не випустила свій передсмертний хрип? Спочатку її дихання обірвалося передсмертним хрипом у неї в горлі, ну а тепер твоя черга,– сказала Гцонцемдіма своєму чоловікові.

Ну ось, він помер, і вона прикрила його тіло, як до цього вона прикривала тіло своєї матері. Її мати лежала мертва, і її чоловік також лежав мертвий.

Вранці вона піднялась. Вона взяла сандалі свого чоловіка і кинула їх в один бік, взяла сандалі своєї матері і кинула їх в інший бік. Сандалі перетворились на грифів. Вона підкинула в повітря сандалі свого чоловіка, а потім підкинула сандалі своєї матері – і всі сандалі перетворились на грифів.

А потім до стійбища прийшли брати її чоловіка.

Вони озирнулись довкола і запитали:

– Гей! А куди пішов наш старший брат?

– Він пішов кудись у той бік, – відповіла Гцонцемдіма.

– Він пішов туди? Ну а де ж стара жінка?

– А стара жінка пішла у цей бік. Вона пішла глянути, що там і як. А чоловік сказав, що він збирається пошукати дукерів на тому боці, – брехала Гцонцемдіма.

Її дівери здивувалися тому, що вона сказала.

– Г-а-а? – сказали вони. – Чи він справді пішов полювати?

І вони знову запитали її, куди він пішов.

– Він пішов на полювання, він вирушив он туди, – сказала вона їм.

Ну, вони сіли і стали чекати. Вони посиділи деякий час, а потім підвелися і пішли.

Коли вони трохи відійшли, то стали говорити поміж собою:

– Його вбили, але як це сталося?

Весь цей час грифи кружляли у небі. І ось вони спустилися на один труп, а потім – на інший.

– Що це? Чому це грифи тут же спускаються, як тільки ми пройдемо повз них? Ви тільки гляньте, що роблять ці грифи?! Ось тут зграя грифів, а он там інша зграя!

Вони ніколи не бачили нічого подібного.

– А та жінка он там – вона вбивця! – сказали вони.– Вона, мабуть, убила нашого брата. Ось тут вона його вбила. Вона вбила його там, де кружляють он ті грифи і ось ці. І те, що вона сказала нам, ніби він пішов на полювання, – неправда!

– Ну а тепер ходімо довідаємось, що ж трапилося насправді!

Брати примусили Гцонцемдіму зібрати речі і піти разом з ними.

Вона взяла свою дочку і запитала:

– В який бік ваше стійбище?

– Якщо пройти тут навпростець, то потрапимо туди, – відповіли вони.

Вони йшли, йшли, довго йшли.

– Коли ж ми туди доберемось? – запитала Гцонцемдіма.

– Потерпи, ми скоро будемо там, – сказали вони.

Вони пройшли ще трохи.

– Де ж стійбище? – запитала вона.

– Ще досить далеко, але як тільки пройдемо цей шматок шляху, то опинимось там.

– Добре.

І ось вони йшли, йшли і йшли, і вона знову сказала:

– Ми вже зайшли так далеко, коли ж нарешті ми туди доберемось?

– Та ми вже майже прийшли, – сказали брати.

Незабаром їм зустрілися люди, що збирали коріння.

– Тепер ми вже недалеко від стійбища. Бачиш оте дерево, що стоїть там? Стійбище біля нього.

Так вони йшли, йшли, пленталися, пленталися і нарешті дісталися до стійбища. Але перед тим, як вони увійшли до утвореного хатинами кола, Гцонцемдіма дістала свій чудодійний ріг орікса.

– Гденг-гденг-гденг-гденг! Кум-кумс-а-ка-кум! – дмухала вона в нього.

Всі люди у стійбищі попадали мертвими. Ті, хто привів Гцонцемдіму, теж упали мертвими. Ті, хто збирав у буші коріння, впали мертвими. Вона з усіма впоралася!

Потім вона втекла з цього стійбища і повернулась додому.

Ну й жінка! У неї та в її родичів постійно траплялися всілякі пригоди!

Top