Marcus Salvius Otho / Марк Сальвій Отон

Марк Сальвій Отон (25 квітня 32 — 16 квітня 69) – римський імператор з 15 січня по 16 квітня 69 року.

Рід Сальвіїв, до якого належав Отон, походив з етруського міста Ферентіно. Предки майбутнього імператора були переважно особами невизначними, і тільки батько його, Луцій Отон, консул 34 р., завдяки милості Клавдія підвищився і став знатною людиною. З ранньої молодості Марк Отон був марнотратом і нахабою; казали, що він вештався вночі по вулицям і будь-якого перехожого, слабкого чи п’яного, хапав і підкидав на розтягненому плащі. Після смерті батька він підлестився до однієї владної вільновідпущениці при дворі і навіть прикинувся закоханим в неї, хоча вона вже була старезною бабою. Завдяки їй він увійшов в довіру до Нерона і з легкістю став першим з його друзів через схожість норову, а за деякими чутками — і через розпусну з ним близькість. Він був співучасником усіх таємних задумів імператора, але через деякий час потрапив у немилість і в 58 р. був висланий під виглядом намісництва до далекої Лузитанії. Там Отон провів десять років, керуючи своєю провінцією, як не дивно, з рідкісною розсудливістю і поміркованістю.

Ледве іспанські легіони в червні 68 р. проголосили Ґальбу імператором, Отон першим з намісників приєднався до нього, привіз усі золоті та срібні келихи, які в нього були, аби новий правитель перекарбував їх на монету. І в усьому іншому Отон був відданий Ґальбі і на ділі показав, що нікому не поступиться в досвідченості та вмінні керувати. Більш за все він виявляв увагу до солдатів і багатьом допоміг дістати керівні посади, звертаючись з проханням то до імператора, то до його прибічників, які користувалися при дворі значною силою.

Коли Ґальба почав роздумувати, кого вибрати наступником, багато хто бажав, щоб він всиновив Отона, а сам Отон, здається, майже не сумнівався, що так і буде. Проте Ґальба зупинив свій вибір на молодому Пізоні. Для Отона його рішення стало цілковитою несподіванкою, і він сприйняв крах своїх сподівань з болем і гнівом. Це помітили усі оточуючі, і вороги Ґальби поспішили розпалити його образу ще більше, кажучи, що принцепс відплатив йому за послуги чорною невдячністю. Втім, крім образи, Отона підштовхували до зради ще й величезні борги: він відверто казав, що якщо не стане імператором, то йому однаково, чи загинути від ворога у бою, чи від кредиторів на Форумі. Прийнявши рішення, Отон більше не вагався і відразу приступив до виконання свого задуму. Про заколот знали лише деякі, решта вагалася, і заколотники різними способами впливали на них. Бунтівний настрій, як чума, перекинувся з преторіанського табору до легіонів і допоміжних військ. Незадовго до цього германська армія проголосила імператором Вітеллія. Чутки про германські події збентежили весь столичній гарнізон. Усі були вже настільки готові до перевороту, що не вистачало тільки вождя, а коли він з’явився, справа залишалася за малим. 15 січня 69 р. Ґальба був зарубаний преторіанцями на форумі, а трохи згодом було вбито Пізона. Під переможні вигуки народу Отон попрямував до Сенату, де його також зустріли з тріумфом. Йому дали повноваження трибуна, звання Августа і усі знаки пошани, належні принцепсу.

Прийнявши владу, Отон, всупереч загальним очікуванням, не віддався ні втіхам, ні ледарству. Відмовившись від любовних пригод і приховавши до пори свою розпусту, він усіма силами намагався укріпити імператорську владу. Він ласкаво обійшовся з Марком Цельсом, один з найвідданіших прихильників Ґальби, нагородив його за вірність і зробив своїм полководцем. Він підтвердив права усіх, кому обіцяли консульство Нерон і Ґальба. Усім сенаторам, які за часів Нерона пійшли у вигнання, а при Ґальбі повернулися, він повернув майно. Ці перші кроки підбадьорили громадян, що спершу тремтіли від жаху. Але найбільшою заслугою Отона вважають те, що він зумів вгамувати та заспокоїти солдат, не допустив ані пограбувань, ані вбивств. Можна тільки дивуватися, як ця розбещена і далека від військових справ особа змогла підкорити своїй волі війська, домогтися від них не просто послуху, але відданості і любові, і примусити тих, хто жартома зрадив спочатку Нерона, а потім і Ґальбу, битися за нього з превеликою мужністю та відвагою.

Тим часом війна була неминучою, і це бачили всі. Вітеллія визнали імператором Германія, Галлія, Британія та Іспанія. На вірність Отону присягнули Іллірія, Греція та усі східні провінції (Сирія, Юдея, Єгипет), а також Африка. Вітеллій мав напохваті боєздатнішу армію: він спирався перш за все на загартовані у битвах верхньогерманські легіони, у той час як Отон зібрав частини, що були розквартировані в Римі та Італії — солдати, які служили там, були розбещені ледарством, рясними подачками та підлабузництвом командирів. Але на підступах були ще чотири іллірійські легіони, а також він міг розраховувати на сім юдейських та сирійських легіонів, які також являли собою грізну силу. Флот його був наосторонь, що дозволяло безперебійно підвозити припаси та харчі. У війні, що розгорнулася у Північній Італії, полководці Отона перемогли у трьох незначних битвах, але 14 квітня 69 р. в останній великій та безладній битві при Бетриаці (недалеко від сучасної Кремони) були розбиті.

Дізнавшись про поразку, Отон оголосив, ща має намір покінчити з собою. Усі спроби відмовити його Отон рішуче відхилив. Сенаторів, які були при ньому, він відпустив, а всі гроші, що залишилися, віддав слугам і рабам, звернувшись до кожного з напутнім словом і подякувавши за службу. Потім він випив холодної води, щоб утамувати спрагу, дістав два кинджали, спробував їх на гостроту, сховав під подушку, зачинив двері та забувся глибоким сном. Наступного дня, на світанку, він прокинувся і одним ударом рішуче поцілив себе нижче лівого соска. На перший же його стогін збіглися люди, і на їх очах він помер. За свідоцтвом Діона Кассія, перед смертю він промовив хай декілька, але достойних слів: “Справедливіше померти одному за всіх, ніж всім за одного”. Плутарх пише: “Його життя засуджували багато достойних людей, але не менша їх кількість звеличувала його смерть. Він прожив анітрохи не чистіше за Нерона, проте помер значно благородніше”.

Залишити відповідь