Київ. Видубицький монастир.

Україніка

Видубицький монастир — стародавній монастир у Києві, пам’ятка архітектури національного значення.
Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михайла існував тут задовго до прийняття християнства. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських. Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості.

Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI ст. князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції — Красного двору. Вперше згадується в “Повісті врем’яних літ” під 1070 роком. У 1116 році ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій “Повісті врем’яних літ”, водночас, тут вівся Київський літопис.

Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався з середини XVIII століття.
У радянські часи на території Видубицького монастиря було розміщено Інститут археології Академії наук України. У 1967-82 роках всі споруди ансамблю відреставровані під керівництвом відомого українського архітектора-реставратора Раїси Бикової.
З 1997 року тут діє чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського патріархату.
Архітектурний комплекс Видубицього монастиря із заходу виходить до Дніпра, а з інших трьох боків оточений крутими схилами, на яких висаджено релікти Національного ботанічного саду. До пам’яток ансамблю входять:
Георгіївський собор — пам’ятка архітектури 1686—1701 років;
Михайлівська церква — пам’ятка архітектури XI ст.;
дзвіниця — споруджена у 1727—1733 роках. У ній знаходиться храм Св. пророка Данила;
Спасо-Преображенська церква (трапезна) — пам’ятка архітектури 1696—1701 років;
каплиця церкви архістратига Михаїла — пам’ятка архітектури середини XVII ст. Ця невеличка будівля для відспівування розташована з південної сторони Михайлівського собору;
Братський корпус — пам’ятка архітектури 1845—1851 років;
будинок настоятеля — пам’ятка архітектури 70-х років XVIII ст., архітектори М. І. Юрасов, Ф. Пайоф; перебудовано архітектором Е. Ф. Єрмаковим у 1896 році;
некрополь.
Найдавнішим храмом монастиря є Михайлівський собор, побудований в XI ст. у характерній для того часу техніці змішаного мурування (лат. opus mixtus). Нині від колишнього великого храму збереглась західна частина, а східна відома лише за розкопками фундаментів.
Центром усього ансамблю є Георгіївська церква, яку найчастіше називають собором за її домінуючу роль у композиції монастиря.

Залишити відповідь