Київ, Кирилівська церква. Березень 2017.

Україніка

Кирилівська церква (церква Святих Кирила та Афанасія Александрійських) — пам’ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть у Києві.

Історія храму розпочинається після того, як у 1139 р. чернігівський князь Всеволод ІІ Ольгович захопив Київ зі сторони Дорогожичів. Саме він під час свого київського князювання (1139-1146) заклав на Дорогожичах церкву, присвячену своєму небесному патрону — Св. Кирилу Александрійському. Точна дата будівництва Кирилівської церкви невідома а перша згадка про храм міститься в Іпатіївському літописі за 1171 рік. Церква стала місцем упокоєння представників чернігівської князівської династії Ольговичів. Літописи повідомляють про поховання тут: княгині Марії Мстиславівни († 1179); княжни Марії Казимирівни († 1179); київського князя Святослава Всеволодовича († 1194), відомого героя “Слова о полку Ігоревім”; князя Всеволода Чермного († 1215). Саркофаги з князівськими похованнями до нашого часу не дійшли, але в західній частині храму збереглися аркосолії — спеціально виділені аркові ніші, призначені для поховань.

Кирилівська обитель зазнала періоди розквіту і занепаду, перебудов і реставрації. Літописна стаття 1231 року згадує ігумена Кирилівської церкви Климента і засвідчує існування монастиря в ХІІІ ст. Під час навали орд хана Батия в 1240 р. Кирилівський монастир, ймовірно, розділив долю багатьох київських монастирів, що їх було пограбоване і спустошено.

Післямонгольський період існування храму висвітлений лише кількома документами (1539 і 1555 рр.), що повідомляють про монастирські земельні володіння.

Відродження монастиря відбулося на початку ХVІІ ст., що пов’язано із загальним підйомом національної культури і визвольним козацьким рухом. Патроном Кирилівської обителі стає князь Костянтин Острозький. У 1651 році, коли до Києва увійшло військо Януша Радзівіла, Кирилівська церква, як і багато інших київських храмів і монастирів, була спустошена. Проте вже у другій половині XVII ст. Кирилівська обитель збагачується за рахунок збільшення земельних володінь і діяльності впливових монастирських ігуменів. Під патронатом гетьмана Івана Мазепи, за ігуменів Інокентія (Монастирського), 1681-1697 рр., Димитрія Ростовського (Туптала), 1697 р., та інших, у церкві провадилися значні будівельні роботи. Після великої пожежі 1734 р. до відновлювальних робіт в монастирі було залучено відомого українського архітектора І. Григоровича-Барського, за його проектом, впродовж 1748—1760 рр., на подвір’ї зведено комплекс кам’яних споруд, монастир оточено потужними мурами з чотирма кутовими вежами. Сама Кирилівська церква була оновлена у стилі українського бароко. З усіх цих споруд до нашого часу вціліла тільки невелика частина монастирського муру із однією з чотирьох зовнішніх веж.

Впродовж 1880-1889 років під керівництвом професора А. Прахова у Кирилівській церкві провадилися дослідні та реставраційні роботи, метою яких було «вернуть храму благолепный древний вид».

18 травня 1929 р. за рішенням Ради Народних Комісарів УРСР Кирилівську церкву перетворено на музей. В умовах антирелігійної пропаганди і націоналізації церковного майна створення Києво-Кирилівського державного історико-культурного заповідника було єдиним способом збереження пам’ятки культової архітектури. До складу музею, очоленого О. Александровим, увійшло 11 монастирських споруд, більшість з яких були всеодно зруйновані в 1930-х роках. У післявоєнні роки в Кирилівській церкві проводилися тривалі ремонтно-реставраційні роботи, після завершення яких у 1965 році музей відкрито для відвідувачів як один з філіалів у складі Державного архітектурно-історичного заповідника “Софійський музей”, нині це Національний заповідник “Софія Київська”.

З 1995 року в Кирилівській церкві відновлено богослужіння Української православної церкви (МП). Спільне використання пам’ятки здійснюється на засадах укладеного договору та є одним із прикладів конструктивної взаємодії музею і церкви з метою збереження культурної спадщини.

Залишити відповідь