Київ, Аскольдова могила.

Україніка

Аскольдова Могила — одна з найвідоміших історичних місцевостей та урочище у Києві, де колись також містився престижний некрополь, знищений за радянських часів. У наш час — парк, пам’ятка садово-паркового мистецтва. Знаходиться між Дніпровським узвозом, вулицею Івана Мазепи і Маріїнським парком, охоплюючи частину дніпровських схилів.

Аскольдова Могила виникла на місці урочища Угорського. Цю місцевість здавна пов’язували з легендою про вбивство Аскольда (а іноді — і Діра). За літописом, Аскольда поховано саме на цьому місці.

Некрополь на Аскольдовій Могилі складався від кінця XVIII до початку ХХ ст. У 1715 році територія навколо старої Микільської церкви стала цвинтарем — спочатку суто монастирським, а у 1786 році — загальноміським. У 1810 році тут було збудовано нову муровану церкву (зведену за проектом архітектора Андрія Меленського), яку в середині XIX ст. планувалося знести разом з цвинтарем, але втручання імператора Миколи І врятувало й те, й інше. Щоправда, поховання тут припинилися, але з початку 1870-х рр. відновилися. Наприкінці XIX ст. через постійні зсуви схилу цвинтар опинився у аварійному стані, і з того часу, впродовж 20 років, тут велися дренажні та інженерні роботи.

Цвинтар на Аскольдовій Могилі був значно меншим за Байковий, але не поступався йому за елітарністю некрополя. Тривалий час тут ховали відомих і заможних киян, були споруджені численні художні надгробки і склепи. На схилах Дніпра знаходили вічний притулок філософи і лікарі, письменники та актори, інженери й композитори. Тут були поховані відомі українофіли Олександр Лашкевич та Василь Тарновський, москвофіли Михайло Юзефович та Олександр Дрентельн. Багато ховали військових — від ветеранів війни 1812 року з Наполеоном і учасників Кримської війни до героїв Першої світової — пілота Петра Нестерова та гусарів Київського полку. За доби визвольних змагань на кладовищі виникло чимало братських поховань. На Аскольдовій Могилі у лютому 1918 року поховали червоногвардійців, котрі здобували місто; у березні 1918 року — українських юнаків, що загинули під Крутами, обороняючи Київ від більшовицьких військ; пізніше — петлюрівських козаків.

31 травня 1919 року радянські органи оголосили про закриття цвинтаря. У 1934 році почалася ліквідація та перетворення некрополя на парк “Аскольдова Могила”. У зв’язку з цим відбулося варварське руйнування численних склепів на надгробків, які були утилізовані (півтора десятки статуй передали як натуру для студентів Художнього інституту). Лише одиничні поховання, перенесені до інших некрополів, збереглися досі, як-от могила летуна Петра Нестерова на Лук’янівському кладовищі, подружжя акторів Миколи Соловйова та Марії Глєбової на Байковому кладовищі, мецената Василя Тарновського на Звіринецькому кладовищі. Що ж до Миколаївської церкви, то у 1936 році її перетворили на ресторан, а у 1938 за проектом архітектора Петра Юрченка перебудували на парковий павільйон: замість пласкої ампірової бані споруджено відкриту іонічну колонаду без даху.

Востаннє Аскольдова Могила використовувалася як цвинтар за нацистської окупації. Тут було організовано цвинтар німецьких офіцерів і солдатів, яких ховали чіткими рядами під однаковими дерев’яними хрестами. На пагорбі біля церкви-ротонди стояла велика скульптура — голова німецького солдата у шоломі. Ці поховання були знищені невдовзі після відступу німецьких військ. Натомість було влаштовано невелику алею могил радянських воїнів, котрі відзначилися при обороні та визволенні Києва. Пізніше їх перенесли до парку Вічної Слави.
На сьогоднішній день Аскольдова Могила — частина мальовничого парку на правому березі Дніпра та одне з улюблених місць прогулянок киян. Миколаївську церкву на початку 1990-х рр. віддали релігійній громаді греко-католицької церкви, нині це діючий храм, який у 2001 році відвідав Папа Іван Павло ІІ. Також у 1990-х рр. на Аскольдовій Могилі встановлено дерев’яний хрест як символічний надгробок героїв Крут.
9 березня 2014 року, до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, на Аскольдовій Могилі, на місці, де він створив один із своїх етюдів, було відкрито пам’ятний знак. Композиція складається з символічного каменю, на якому сидів художник, етюдника і самої роботи. Для точного відтворення в бронзі малярних приналежності за зразок було взято етюдник Тараса Григоровича та інші меморіальні речі, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка.

Залишити відповідь