You are here

Квантовий дарвінізм (QD)

Квантовий дарвінізм – теорія, що пояснює появу класичного світу з квантового світу , що зумовлено процесом природного добору, індукованим середовищем, що взаємодіє з квантовою системою; де багато можливих квантових станів вибираються на користь “стану покажчика”.

Одним з незвичайних аспектів квантового світу є суперпозиція, здатність квантової системи існувати в більш ніж одному стані одночасно. Мабуть, система переходить в один або інший стан – переміщаючись з квантового світу в «класичний» – тільки в той момент, коли ми спостерігаємо її. Цей процес називається декогеренції, а квантовий дарвінізм є спробою пояснити його.

Квантовий дарвінізм передбачає, що саме взаємодія системи з навколишнім середовищем викликає декогеренції, а зовсім не наявність спостерігача. 

Прихильники цього підходу впевнені, що така точка зору пояснює, чому ми не бачимо макрооб’єкти в квантовому стані – вони завжди схильні до впливу факторів навколишнього середовища.

Ідея була запропонована у 2003 році Войцехом Зуреком та групою співробітників.

«Квантовий дарвінізм описує розповсюдження у навколишньому середовищі декількох записів вибраних станів квантової системи. Це пояснює, як крихкість стану єдиної квантової системи може призвести до класичної стійкості станів їх корельованого безлічі; показує, наскільки ефективний «колапс хвильових пакетів» виникає внаслідок поширення в середовищі відбитків станів квантової системи; і забезпечує основу для виведення правила Борна, яка пов’язує ймовірність виявлення станів з їх амплітудою.»

«Основна ідея квантового дарвінізму полягає в тому, що ми майже ніколи не проводимо ніяких прямих вимірювань», заявив Зурек в 2008 році в Інституті фундаментальних питань. «[Довкілля] схоже на великий рекламний щит, на якому розміщені численні копії інформації про наш Всесвіт»

Згідно до теорії Зурека, квантові системи мають «стан покажчика». Це – конкретні, вимірні характеристики, такі як місце розташування або швидкість частинки. Коли частка взаємодіє зі своїм оточенням, всі суперпозиції цих характеристик – альтернативних місць розташування або швидкостей – декогеруются, залишаючи тільки стан покажчика, яке і можуть спостерігати люди, бо воно «вдруковує» себе в навколишнє середовище.

Тільки «найбільш придатний» стан (найбільш пртдатний для даного конкретного середовища) переживає процес декогеренції – “проявляється” в класичному світі

Top