Було це так чи ні, але розповідали, що далекі часи плили по Чорному морю греки з Константинополя,
щоб знайти для себе нові родючі землі. Довго плили і наче то повинні вже були побачити берег.

Але його все не було і не було видко. Недарма в давнину називали Чорне море Понтос Аксінос – Негостинне море.
Вирувало кидаючи кораблі по хвилях. Люди вибились із сил, борючись зі стихією і чекали загибелі.

Нарешті буря вщухла, але легше не стало. Опустився густий туман і закрив обрій і небо.

Куди плисти? В яку частину світу несе кораблі? Довго блукали по морю люди.

Закінчилась на кораблях прісна води і їжа, знову мореплавців чекали на загибельвід спраги і голоду.

Багато днів навкруги стояв мертвий туман. Відчай охопив мандрівників, що втратили надію коли-небудь зустрітися з землею.

Але одного ранку з зорею піднявся вітерець, біла імла стала розсіюватися, виглянуло сонце і зовсім неподалік греки побачили зелений берег і гори.
– Ялос! Ялос! Берег! Берег! – закричав дозорець і всі на кораблі радісно вітали землю:
– Ялос! Ялос!
То була прекрасна Таврида…
З новими силами працювали веслярі і незабаром пристали до берега. Повернулися життя і радість до втомлених переселенців.

На благодатній землі греки, в сусідстві з місцевими жителями, заснували поселення і назвали його найдорожчим для себе словом “Ялос” – берег.

Так виникла Ялта.