Кошмар I

Поезія

І бачив я страшний, несвітський сон,
аж самописка випадає з рук:
немовби через води та вогонь
іде на мене Карманьйола Саможук.
Залізні груди хвиля підійма
горами, як сказав поет;
і в ікла, що гостріші від серпа,
затиснено кривавий партбілєт.

Копилиться фарбована губа,
дзвенять у неї нігті накладні.
І молотками вишита – габа
та вершниками на блідім коні.

Жалібний марш одразу та гопак,
що склав для мене Фредерік Шопен,
оркестра грає на зловіщий знак,
що настає мені останній день.

І в небі, що з’їжджає набакир,
тріщить од вітру домотканий стяг;
і йде за нею семиглавий звір
і привиди Європи в постолах…

І свідчили слова пророчі книг,
що далі буде торба та тюрма…
І смикнувся заскочений Хома,-
але тікати не було доріг.

Хома Чорний Киянин