Кодекс законів царя Хаммурапі.

Стародавній Схід

Надзвичайно важливим джерелом для вивчення господарського і суспільного ладу Вавілонського царства є знаменитий звід законів царя Хаммурапі, вирізьблений архаїчним клинописом на базальтовому стовпі. На верхній частині стовпа зображено царя Хаммурапі, що стоїть в урочистій позі перед богом сонця Шамашем, який сидить на троні. Решта стовпа вкрита клинописним текстом, який має 247 статей судебника. П’ять стовпців, на яких було 35 статей, вискреблено, очевидно, еламським завойовником, який вивіз цю пам’ятку, як трофей, в Сузи. Цей пропуск в тексті можна відновити з допомогою знайдених копій кодексу, якими старовавілонські переписувачі і судді користувалися для навчання,а також в судовій практиці.
Кодекс Хаммурапі є дальшим розвитком і кодифікацією старошумерійських законів, які справили великий вплив на вавілонське законодавство. Судебник Хаммурапі трохи більш систематичний, ніж збірники шумерійських судових рішень, і в ньому вже ясно відчувається спроба законодавця об’єднати в групи споріднені щодо змісту статті закону. Але він все ж ще не може бути визнаний кодексом в повному розумінні цього слова і швидше є зведенням окремих юридичних рішень (казуальне право). Судебник складається з трьох частин: 1. Вступ. 2. Власне судебник. 3. Закінчення. У вступі вказується на те, що видання кодексу має на меті встановити справедливість в країні. Далі цар перелічує свої титули, прославляє свою велич, відзначає благодіяння, зроблені ним країні. Середня, основна частина судебника складається з переліку статей, які стосуються кримінального права, судочинства, порушення права власності (крадіжка і грабіж), прав воїнів.

Окремі статті говорять про права володіння нерухомим майном, про торгівлю, заставне право, сімейне право, скалічення, роботу архітекторів і кораблебудівників, наймання робочої сили і рабство. В заключній частині цар перелічує свої заслуги перед народом, благословляє тих царів, які виконуватимуть його закони, і грізно проклинає тих, хто не буде їх додержувати або зважиться їх скасувати.

Коли великий бог, цар ануннаків, Енліль, володар неба і землі, який вирішує долю країни, вручив Мардуку, першому синові Еа, панування (буквально: енлільство) над усіма людьми і звели чий його серед ігігів, назвав Вавілон його великим ім’ям, зробив його наймогутнішим серед країн світу і утвердив в ньому вічне царство, чия основа міцна, подібно до неба і землі, — тоді мене, Хаммурапі, славного, богобоязливого князя, для того, щоб дати сяяти справедливості в країні, щоб погубити беззаконних і злих, щоб сильному не кривдити слабого, щоб я, як Шамаш, сходив над чорноголовими і освітлював країну, — покликали Ану і Енліль для благоденства людей.

Я, Хаммурапі, пастир, названий Енлілем, надбав багатство і достаток, все зробив для Ніппура, зв’язку неба і землі, славний покровитель Е-Кура; переможний цар, ідо відбудував Еріду, очистив обряди Е-Абз; покровитель (?) чотирьох сторін світу, що звеличив ім’я Вавілона, втішив серце Мардука, свого володаря, [всі] дні свої ходив до Е-Сагіле; сім’я царственості, створений Сіном, дав достаток Уру, смиренний богомолець, що приносить родючість в Е-Кішшіргал; цар законний, покірний Шамашу, сильний, що зміцнив основу Сіппара, прикрасив зеленню могилу Айї, збудував храм Е-Барри, подібно до житла небес; войовник, що пощадив Ларсу, обновив Е-Баббар для Шамаша, свого союзника; володар, що дає життя Уруку, дав воду достатку його людям, звеличив Е-Ану, надбав багатство для Ану і Іштар; захист країни, зібрав розсіяних людей Ісіна, збільшив достаток для храму Е-Галмах; повелитель царів, близнюк Забаби, укріпив житло міста Кіш, оточив блиском Е-Метеурсаг, зміцнив великі обряди Іштар, дбає про храм Хурсагкалами, твердині проти ворогів (?); той, чиї бажання здійснив друг його, Ірра, що укріпив місто Куту, збільшив все для Мезлама; буйний телець, що заколов рогами ворогів, улюбленець Туту, звеселив Борсіппу, безустанно піклується про Е-Зіда; бог царів, що відає мудрість, розширив ниву Дільбата, наповнив амбари для могутнього Ураша; володар, гідний скіпетра й тіари, якими прикрасила його мудра [богиня] Мама, встановив кордони Кеша (Опіса?), зробив пишними чисті страви для Нінту; незрівнянно розумний, що визначив пасовище і водопої для Лагаша і Гірсу, держить [в руках] великі жертовні дари для Е-Нінну; той, хто схопив ворогів, улюбленець Високої , що справдив оракульські провіщення Халлаба, звеселяє серце Іштар; ясний князь, молитву якого знає Адад, заспокоїв серце Адада-воїна в місті Біт-Каркара (?), належно упорядкував все в Е-Угалгалі; цар, що дарував життя Адабу, покровитель храму Е-Мах, володар царів, непереможний боєць, той, хто дарував життя місту Машкан-шабрім, напоїв достатком Е-Мезлам; мудрий правитель, той, хто досяг виконання кожного задуму, захистив людей Малгуму під час лиха, утвердив їх житла в багатстві, [а] для Еа і Дамгалнунни, які звеличили його царственість, навіки призначив чисті жертви; найперший з царів, що підкорив євфратські селища силою Дагана, свого творця, той, хто помилував людей Мери і Тутуля; славний князь, що прояснив обличчя Іштар, встановив чисті страви для Ніназу, допоміг (?) людям своїм під час лиха, утвердив стопи їх серед Вавілона благополучно; пастир народу, діла якого Іштар приємні, який встановив Іштар в Е-Ульмаші посеред широковуличного Аккада; той, хто дав возсіяти правді, хто веде прямим шляхом племена, повернув місту Ашшуру його ласкаву богиню-покровительку; той, хто вгамовує (??) полум’я (??), цар, в Ніневії, в Е-Мішміші, хто дав возсіяти імені Іштар.

Я — славний, покірний великим богам, потомок Суму-лаїлу, могутній наступник Сін-мубалліта , вічний царствений паросток, могутній цар, сонце Вавілона, що осяяв світлом країну Шумеру і Аккаду, цар, що привів до покірності чотири сторони світу, улюбленець Іштар.

Коли Мардук послав мене управляти народом і доставляти країні благополуччя, я вклав правду і справедливість в уста країни, [і] дав благоденство народові. Віднині:

(§ 1) Якщо чоловік, обвинувативши під клятвою чоловіка, кине на нього [підозріння в] убивстві і не доведе цього, — обвинувача його слід убити.

(§ 2) Якщо чоловік кине на чоловіка [підозріння в] чарівництві і не доведе цього, — той, на кого кинуто підозріння в чарівництві, повинен піти до Ріки і кинутися в Ріку. Якщо Ріка поглине його, — обвинувач його може забрати його дім; а якщо Ріка цього чоловіка очистить [від обвинувачення] і він лишиться цілим, — того, хто кинув на нього [підозріння в] чарівництві, слід убити, а той, хто кидався в Ріку, дістає дім свого обвинувача.

(§ 3) Якщо чоловік, виступивши в судовій справі із свідченням про злочин, не доведе сказаних ним слів, то, якщо це — судова справа про життя, цього чоловіка слід убити.

(§ 4) Якщо ж він виступив із свідченням в судовій справі про хліб або срібло, — він повинен зазнати кари, визначеної в такій судовій справі.

(§ 5) Якщо суддя винесе вирок, ухвалить рішення, виготовить документ з печаткою, а потім свій вирок змінить, — цього суддю слід викрити в зміні вироку, і він повинен сплатити в 12-кратному розмірі позов, [поданий] у цій судовій справі, а також повинен бути в раді скинутий з свого судового крісла і не може ніколи знов сидіти з суддями на суді.

(§ 6) Якщо чоловік украде майно бога чи палацу, — його слід убити; і того, хто прийме з його рук украдене, слід убити.

(§ 7) Якщо чоловік купить з руки сина чоловіка чи з руки раба чоловіка без свідків і договору або візьме на схов срібло чи золото, чи раба, чи рабиню, чи вола, чи вівцю, чи осла, чи що б там не було, — цей чоловік злодій, його слід убити.

(§ 8) Якщо чоловік украде вола, чи вівцю, чи осла, чи свиню, чи човен, то, коли це боже [або] коли це палацове, він повинен віддати це в 30-кратному розмірі, а коли це належить мушкенуму, — він повинен повернути в 10-кратному розмірі; а коли злодієві нічим віддати, то його слід убити.

(§ 9) Якщо чоловік, у якого пропало що-небудь, знайде свою річ в руках [іншого] чоловіка, і той, у кого в руках знайдеться ця річ, скаже: «Мені, мовляв, продав її продавець, я купив її при свідках, мовляв», а хазяїн цієї речі скаже: «Я поставлю, мовляв, свідків, які знають мою річ», то покупець повинен привести продавця, що продав річ, і свідків, при кому він купив; так само і хазяїн цієї речі повинен поставити свідків, які знають його річ. Судді повинні розглянути їх справу, а свідки, при яких віддано купівельну плату, і свідки, які знають ту річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають. Продавець — злодій, його слід убити; хазяїн речі повинен одержати її назад, покупець повинен взяти відважене ним срібло з дому продавця.

(§ 10) Якщо покупець не приведе продавця, який продав йому, і свідків, при яких він купив, а тільки хазяїн речі поставить свідків, які знають його річ, покупець—злодій, його слід убити; хазяїн речі повинен одержати свою річ.

(§ 11) Якщо хазяїн речі не приведе свідків, які знають його річ, — він брехун, зводить наклеп, його слід убити.

(§ 12) Якщо продавець умер, — покупець одержує в 5-кратному розмірі позов, [поданий] в цій судовій справі, з дому продавця.

(§ 13) Якщо свідків цього чоловіка немає близько, — судді призначають йому строк до 6-го місяця. Якщо на 6-й місяць своїх свідків він не приведе, — він брехун, повинен зазнати кари, [визначеної] в такій судовій справі.

(§ 14) Якщо чоловік украде малолітнього сина чоловіка, — його слід убити.

(§ 15) Якщо чоловік виведе за ворота раба палацу, або рабиню палацу, або раба мушкенума, або рабиню мушкенума, — його слід убити.

(§ 16) Якщо чоловік сховає в своєму домі збіглого раба, який належить палацу або мушкенуму, і не виведе його на поклик глашатая, — цього домохазяїна слід убити.

(§ 17) Якщо чоловік спіймає в степу збіглого раба або рабиню і доставить його хазяїнові, — хазяїн раба повинен заплатити йому 2 сиклі срібла.

(§ 18) Якщо цей раб не назве свого пана, — слід привести його в палац, потім, розслідувавши обставини його справи, повернути його хазяїнові його.

(§ 19) Якщо ж він затримає цього раба в своєму домі і потім раб буде знайдений в його руках, — цього чоловіка слід убити.

(§ 20) Якщо раб втече з рук того, хто його затримав, — цей чоловік повинен поклястися богом хазяїну раба і бути вільним [від відповідал ьності ].

(§ 21) Якщо чоловік зробить пролом в будинку, — його слід убити і закопати перед цим проломом.

(§ 22) Якщо чоловік учинить грабіж і буде спійманий, — його слід убити.

(§ 23) Якщо грабіжник не буде схоплений, — пограбований повинен клятвено показати перед богом все, що пропало у нього, а община і рабіанум, на землі чи в окрузі яких вчинено грабіж, повинні відшкодувати йому, що у нього пропало.

(§ 24) Якщо [при цьому загублено] життя, — община і рабіанум повинні відважити 1 міну срібла його родичам.

(§ 25) Якщо в чиємусь домі спалахне вогонь, [і] чоловік, що прийшов гасити його, зверне свій погляд на майно домохазяїна і візьме собі [що-небудь з] майна домохазяїна, — цього чоловіка слід кинути в цей огонь.

(§ 26) Якщо редум чи баїрум, якому наказано виступити в царський похід, не піде або, найнявши наемника, пошле його своїм заступником,—цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім.

(§ 27) Якщо редум чи баїрум буде забраний [в полон?], будучи на царській службі, і після нього його поле і сад будуть віддані іншому, хто буде нести його [військову] повинність, — якщо той, повернувшись, дістанеться до своєї общини, слід віддати назад йому його поле і сад, і він буде сам нести свою повинність.

(§ 28) Якщо редум чи баїрум забраний [в полон?], будучи на царській службі, і його син може нести повинність, — слід віддати йому поле і сад, і він нестиме повинність свого батька.

(§ 29) Якщо син його малолітній і не може нести повинність свого батька, —слід віддати з поля і саду його матері, і мати його виростить його.

(§ 30) Якщо редум чи баїрум заради своєї повинності покине своє поле, сад і дім, і перебуватиме далеко, і після нього інший візьме його поле, сад і дім, і буде нести його повинність протягом З років, то якщо він повернеться і вимагатиме своє поле,, сад і дім, — не слід віддавати їх йому, і той, хто взяв їх і ніс його повинність, повинен буде нести [її].

(§ 31) Якщо ж він буде відсутній тільки один рік і повернеться,—слід віддати йому його поле, сад і дім, і він сам нестиме свою повинність.

(§ 32) [Як]що редум чи баїрум, якого забрали [в полон] (?) під час царського походу, буде викуплений тамкаром і доставлений в свою общину, то коли в його домі є чим викупитися, він повинен викупити себе сам; коли в його домі нічим викупитися, він повинен бути викуплений від храму своєї общини, а коли у храму його общини нічим викупити, його повинен викупити палац. Його поле, сад і дім не слід віддавати на його викуп.

(§ 33) Якщо декум чи лубуттум дістане собі загін, звільнений (від військової служби) або під час царського походу, прийнявши наемника [як] заступника, пошле його, — цього декума або лубуттума слід убити.

(§ 34) Якщо декум чи лубуттум візьме собі майно редума, заподіє шкоду редуму, віддасть редума в найми, видасть редума на суді сильнішому чи візьме собі подарунок, даний редуму царем, — цього декума чи лубуттума слід убити.

(§ 35) Якщо чоловік купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем, — він втрачає своє срібло.

(§ 36) Поле, сад і дім редума, баїрума або того, хто приносить податок [або орендну плату], не можуть бути віддані за срібло.

(§ 37) Якщо чоловік купить поле, сад чи дім редума, баїрума або того, хто приносить податок (орендну плату?), — його документ слід розбити, і він втрачає своє срібло, [а] поле, сад і дім повертаються їх [старому] хазяїнові.

(§ 38) Редум, баїрум або той, хто приносить податок (орендну плату?), не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв’язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці, а також віддавати за свій борг.

(§ 39) 3 поля, саду чи дому, які він, купивши, придбав, він може відписувати своїй жінці або дочці, а також віддавати за свій борг.

(§ 40) Божа жона, тамкар, або зобов’язаний іншою повинністю, можуть віддати своє поле, сад чи дім за срібло. Покупець мусить нести повинність, зв’язану з купленими ним полем, садом чи домом.

(§ 41) Якщо чоловік обміняє [на свої] поле, сад і дім редума, ‘баїрума або того, хто приносить податок (орендну плату?) і зробить приплату, то редум, баїрум або той, хто приносить податок, може •повернутися до свого поля, саду і дому і може забрати зроблену йому приплату.

(§ 42) Якщо чоловік, взявши поле для обробітку, не виростить на ньому хліба, — (то) викритий в тому, що він не працював на полі, він повинен віддати хазяїнові поля хліб, як його сусіди.

(§ 43) Якщо він, не обробивши поля, лишить його під паром, — він повинен віддати хазяїнові поля хліб, як його сусіди, і поле, залишене ним під паром, повинен зорати (?), поборонувати (?) і повернути хазяїнові поля.

(§ 44) Якщо чоловік візьме на 3 роки цілину для підняття, але, через лінощі, не обробить поля, — на 4-й рік він повинен зорати, {?), скопати (?) і поборонувати поле і повернути його хазяїнові поля (?), а також відміряти йому 10 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 45) Якщо чоловік віддасть своє поле землеробові за орендну плату і одержить орендну плату за своє поле, [а] потім Адад затопить поле або повідь знищить [врожай], то збитки падають (тільки) на землероба.

(§ 46) Якщо він не одержує (певної) орендної плати, (і) або віддав поле споловини, або за третю частину, (то) хліб, що є на полі, землероб і хазяїн поля повинні ділити відповідно до співвідношення [їх частин] (?).

(§ 47) Якщо землероб не матиме в перший рік [користі від] своїх трудів (і)-скаже: «Я оброблю поле для себе (тобто на свій риск?)», — хазяїн поля не повинен заперечувати проти цього; поле його повинен обробляти тільки цей його землероб, і під час жнив він одержить хліб згідно з договором.

(§ 48) Якщо чоловік має на собі процентний борг, [а] Адад затопить його поле або повідь знищить [його врожай], або внаслідок посухи в полі не виросте хліб, — він може не повертати в цьому році хліб позикодавцеві і змиває свій документ; так само й проценти за цей рік він може не віддавати.

(§ 49) Якщо чоловік, позичивши срібло у тамкара, віддасть тамкару придатне для обробітку хлібне або сезамне поле, кажучи йому: «Оброби поле, збери хліб або сезам і візьми його собі», якщо землероб [тамкар] виростить на полі хліб або сезам, — цей хліб і сезам повинен під час жнив взяти (тільки) хазяїн поля і повинен віддати тамкару хліб за срібло, взяте ним у тамкара, з процентами на нього, а також за витрати тамкара по обробітку.

(§ 50) Якщо він віддасть [вже] оброблене хлібне або сезамне поле, — хліб або сезам, що є на полі, повинен взяти (тільки) хазяїн поля і повинен повернути тамкару срібло з процентами на нього.

(§51) Якщо у нього немає срібла для сплати, — він повинен віддати тамкару [хліб або] сезам в розмірі ціни позиченого ним у тамкара срібла з процентами на нього згідно з царськими постановами.

(§ 52) Якщо землероб (тамкар) не виростить на полі хліба або сезаму, — це не міняє його договору.

(§ 53) Якщо чоловік полінується укріпити греблю свого поля, і, внаслідок того, що гребля не була укріплена ним, в його греблі станеться прорив і вода затопить польову ділянку, — чоловік, в греблі якого стався прорив, повинен відшкодувати погублений ним хліб.

(§ 54) Якщо він не може відшкодувати хліб, — слід віддати його і його майно за срібло, і [це срібло] повинні поділити між собою хазяїни польових ділянок, хліб яких знищила вода.

(§ 55) Якщо чоловік, відкривши свій арик, через недбалість допустить, що вода затопить поле його сусідів, — він повинен відміряти хліб, як у його сусідів.

(§ 56) Якщо чоловік випустить воду, і вода затопить підготовлене для сівби поле його сусіда, — він повинен відміряти йому 10 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 57) Якщо пастух не домовиться з хазяїном поля про годування дрібної худоби травою і без [дозволу] хазяїна поля випасе на полі траву дрібною худобою, то хазяїн поля повинен вижати своє поле; пастух, який без [дозволу] хазяїна поля випасе траву дрібною худобою, повинен, крім того, віддати хазяїнові поля 20 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 58) Якщо після того, як дрібна худоба підніметься з поля [і] все стадо (?) буде заперте в міській брамі, пастух пустить дрібну худобу на поле [і] випасе траву на полі дрібною худобою, — пастух повинен стерегти поле, траву з якого він випас [худобою і] під час жнив відміряти хазяїнові поля 60 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 59) Якщо чоловік зрубає в саду чоловіка дерево без [дозволу] хазяїна саду, — він повинен відважити 1/2 мшн срібла.

(§ 60) Якщо чоловік дасть садоводові поле для насадження саду, [і] садовод розведе сад і буде ростити його на протязі 4 років, — на 5-й рік садовласник і садовод ділять плоди між собою нарівно, садовласник повинен вибрати і взяти свою частину [першим].

(§ 61) Якщо садовод не скінчить розведення саду на полі, залишить частину необробленою, — необроблена частина входить в його пайку.

(§ 62) Якщо він не перетворить даного йому поля в сад, то коли це — оброблена земля, садовод мусить відміряти хазяїнові поля орендну плату, як у сусідів, за роки, коли вона лежала в запустінні, а також виконати роботу на полі і повернути його хазяїнові поля.

(§ 63) Якщо це — цілина, він повинен виконати роботу на полі і повернути хазяїнові поля, а також відміряти за 1 рік 10 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 64) Якщо чоловік дасть сад садоводові для запилення [пальм], то садовод, поки він держить сад, повинен віддавати 2/3 садового прибутку садовласникові, a 1/3 повинен брати собі.

($ 65) Якщо він не буде запилювати сад і зменшить прибуток, то садовод [повинен віддати] орендну плату, як у сусідів.

(§ 66) Якщо чоловік позичить срібло у тамкара і його тамкар вимагатиме у нього сплати [боргу] (?), а йому нічим буде віддати і він віддасть тамкарові свій сад після запилення і скаже: «Всі фініки, що виросли в саду, візьми за твоє срібло», то цей тамкар не може погоджуватися на це. Фініки, що виросли в саду, повинен взяти садовласник і задовольнити тамкара сріблом, з процентами на нього згідно з своїм документом, а решту фініків, що виросли в саду, повинен взяти (тільки) садовласник.

(§ 71) Якщо чоловік віддасть хліб, срібло чи [інше] рухоме майно [на сплату] за зв’язаний з повинністю дім свого сусіда, який він хоче купити, — він втрачає все, що він віддав; дім слід повернути його хазяїнові. Якщо цей дім не зв’язаний з повинністю, то він може купити і дати за нього хліб, срібло чи [інше] рухоме майно.

(§ 78) [Якщо…..], чоловік, що живе [в домі], віддасть домовласникові повністю річну найомну плату, але домовласник примусить пожильця вибратися до закінчення строку, — домовласник, [за те, що примусив] пожильця [залиш]ити його дім до закінчення строку, [втрачає] срібло, віддане пожильцем.

(§ 96) [Якщо чоловік, маючи на собі борг хлібом] або сріблом, не має хліба або срібла [для сплати], але має [інше] рухоме майно, то він може віддати тамкарові перед свідками скільки взяв (?) усім, що б не було в його руках, і тамкар не повинен відмовлятися], а повинен прийняти.

(§ 100) [Якщо там, куди вирушить шамаллум, він наживе бариш],—він повинен записати прибуток (буквально: проценти) на все срібло, скільки одержав: потім слід полічити його дні, і він повинен задовольнити тамкара.

(§ 101) Якщо він не знайде баришу [там], куди вирушить, то шамаллум повинен віддати тамкарові взяте срібло в подвійному розмірі.

(§ 102) Якщо тамкар позичить шамаллуму срібла для діла, а той зазнає збитку [там], куди вирушить, то він повинен повернути тамкарові капітал.

(§ 103) Якщо по дорозі ворог відніме у нього все, що він ніс, то шамаллум повинен поклястися перед богом і бути вільним [від відповідальності].

(§ 104) Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, олію або інше майно для торгівлі, то шамаллум повинен записати срібло і віддати тамкару. Шамаллум повинен одержати документ з печаткою про срібло, віддане купцеві.

(§ 105) Якщо шамаллум буде неуважний, не візьме документа з печаткою про срібло, віддане тамкарові, то срібло, на яке не дано документа з печаткою, не можна прилічувати до рахунку.

(§ 106) Якщо шамаллум, взявши у тамкара срібло, заперечуватиме перед своїм тамкаром, — цей тамкар повинен обвинуватити шамаллума перед богом і свідками в одержанні срібла; шамаллум повинен повернути тамкарові все взяте ним у потрійному розмірі.

(§ 107) Якщо тамкар доручить [що-небудь] шамаллуму і шамаллум поверне своєму тамкарові все, що дав йому тамкар, а тамкар заперечуватиме перед ним [те], що шамаллум вже віддав це йому, — цей шамаллум повинен обвинуватити тамкара перед богом і свідками; тамкар, за те,що він заперечував перед своїм шамаллумом, повинен повернути шамаллуму все одержане ним в 6-кратному розмірі.

(§ 108) Якщо корчмарка не приймає хліб на сплату за сикеру, приймає срібло по надто великій гирі і еквівалент сикери зменшує у відношенні до еквівалента хліба, — цю корчмарку слід викрити і кинути у воду.

(§ 109) Якщо в домі корчмарки зберуться злочинці і вона не затримає цих злочинців і не приведе до палацу, — цю корчмарку слід убити.

(§ 110) Якщо божа жона чи божа сестра, що не живе в обителі відчинить (двері в) корчму або увійде в корчму пити сикеру, то цю [вільну] жінку.слід спалити.

(§ 111) Якщо корчмарка відпустить наборг 60 сила пива (?), — під час жнив вона повинна одержати 50 сила хліба.

(§ 112) Якщо чоловік, перебуваючи в дорозі, віддасть іншому срібло, золото, [дорогоцінне] каміння або [інше] рухоме майно, що є в нього, з дорученням доставити як посилку, [але] цей чоловік не доставить того, що повинен був доставити, туди, куди повинен був доставити, [а] забере (собі), — хазяїн посилки повинен викрити цього чоловіка в тому, що він не віддав того, що мало бути послане, і цей чоловік повинен повернути хазяїнові посилки все дане йому в 5-кратному розмірі.

(§ 113) Якщо чоловік має за чоловіком борг хлібом або сріблом і без [дозволу] хазяїна хліба візьме хліб з житниці або з клуні, — цього чоловіка слід викрити в тому, що він взяв хліб з житниці або з клуні без (дозволу) хазяїна хліба, і він повинен повернути весь взятий ним хліб і втрачає все, дане ним [в позику].

(§ 114) Якщо чоловік, не маючи за чоловіком боргу хлібом або сріблом, візьме в заставу належну йому особу, за кожну взяту особу він мусить заплатити 1/3 міни срібла.

(§ 115) Якщо чоловік, маючи за чоловіком борг хлібом або сріблом, візьме в заставу належну йому особу, і взятий в заставу помре в домі того, хто його взяв в заставу, природною смертю, то ця судова справа не веде до позову.

(§ 116) Якщо взятий в заставу помре в домі того, хто взяв в заставу, від побоїв або жорстокого поводження, — хазяїн взятого в заставу повинен викрити свого тамкара (позикодавця); якщо [взятий в заставу] — син чоловіка, слід убити його сина, якщо він раб чоловіка, він повинен відважити 1/3 міни срібла і втрачає все, дане ним в позику.

(§ 117) Якщо чоловік має на собі борг і він віддасть за срібло або віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони’повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) 3 роки; на 4-й рік слід відпустити їх на волю.

(§ 118) Якщо він віддасть в боргову кабалу раба або рабиню, [і] тамкар передасть [його або її] далі, то його [або її] не можна вимагати назад через суд.

(§ 119) Якщо чоловік має на собі борг і він віддасть за срібло свою рабиню, що народила йому дітей, і срібло, яке відважив тамкар, хазяїн рабині відважить йому, — свою рабиню він може звільнити.

(§ 120) Якщо чоловік зсипає свій хліб на схов у домі чоловіка і хлібна комора буде зламана, або домохазяїн, відчинивши комору, візьме хліб, або зовсім заперечуватиме, що хліб зсипано в його домі, — хазяїн хліба повинен клятвено показати перед богом свій хліб; домохазяїн повинен повернути хазяїнові хліба взятий ним хліб у подвійному розмірі.

(§ 121) Якщо чоловік зсипає свій хліб у домі чоловіка, — він повинен віддати 5 сила на рік за кожний курру хліба.

(§ 122) Якщо чоловік віддасть чоловікові на схов своє срібло, золото або іншу річ, — він повинен показати свідкам усе, що він віддає, укласти договір і може віддавати на схов.

(§ 123) Якщо він віддасть на схов без свідків і договору і [там], куди він віддав, будуть відрікатися, —ця судова справа не веде до позову.

(§ 124) Якщо чоловік віддасть чоловікові на схов срібло, золото або іншу річ перед свідками і той відречеться, — цього чоловіка слід викрити, і він повинен повернути все, від чого відрікався, в подвійному розмірі.

(§ 125) Якщо чоловік віддасть що-небудь на схов, [і там], куди він віддав, внаслідок злому або драбини пропаде що-небудь [з цього] разом з майном домохазяїна, то домохазяїн, що був недбайливий і дав пропасти відданому йому на схов, повинен повернути хазяїнові майна все віддане йому на схов у повному розмірі. Домохазяїн може розшукувати те, що пропало в нього, і вимагати [пропажу] в злодія.

(§ 126) Якщо чоловік, у якого нічого не пропало, скаже: «У мене дещо пропало», і клятвено покаже свою втрату,—через те, що він клятвено показав як свою втрату те, що в нього не пропадало, він повинен, на шкоду собі, віддати те, на що він вчинив позов, у подвійному розмір і.

(§ 127) Якщо чоловік, простягши палець проти божої сестри або чиєїсь дружини, не доведе [обвинувачення], то цього чоловіка слід повергнути перед суддями і оббрити йому виски.

(§ 128) Якщо чоловік, взявши дружину, не укладе з нею договору, — ця жінка не дружина.

(§ 129) Якщо чиюсь дружину застануть на ложі з іншим чоловіком, то слід їх зв’язати і кинути їх у воду. Якщо хазяїн дружини пощадить життя своєї дружини, то і цар пощадить життя свого раба.

(§ 130) Якщо чоловік зґвалтує жінку чоловіка, яка не пізнала мужчини і живе в домі свого батька, і його застануть, коли він лежатиме в її лоні, — цього чоловіка слід убити; ця жінка лишається вільною [від відповідальності].

(§ 131) Якщо дружина буде під клятвою обвинувачена своїм чоловіком, хоч її не застали на ложі з іншим чоловіком, то вона повинна поклястися богом і може повернутися в свій дім.

(§ 132) Якщо проти чиєїсь дружини буде простягнений палець через іншого мужчину, хоч її не застали на ложі з іншим мужчиною, то заради свого чоловіка вона повинна кинутися в річку.

(§ 133) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі є [засоби для] прожитку, — його [дружина] повинна […і берегти] своє [майно, а в дім ін]шого [не повинна вхо]дити. Якщо ця жінка не буде берегти свого майна і ввійде в дім іншого, — цю жінку слід викрити і кинути у воду.

(§ 134) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі немає [засобів] для прожитку і його дружина ввійде в дім іншого, — ця жінка не винна.

(§ 135) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі немає [засобів для] прожитку, і через те його дружина ввійде в дім іншого і родить дітей, [а] потім її чоловік повернеться і дістанеться до своєї общини, то ця жінка повинна повернутися до свого першого чоловіка; діти ідуть за батьком.

(§ 136) Якщо чоловік, покинувши свою общину, втече, і після цього його дружина ввійде в дім іншого, то коли цей чоловік, повернувшись, захоче взяти свою дружину, — дружина втікача не повинна повертатися до свого чоловіка, через те, що він зневажив свою общину і втік.

(§ 137) Якщо чоловік вирішить відринути наложницю, яка родила йому дітей, чи божу жону, яка дала йому дітей, то слід повернути цій жінці її посаг і дати їй частину поля, саду і [рухомого] майна, щоб вона могла виростити своїх дітей. Коли вона виростить дітей, слід видати їй з усього даного її дітям частину, рівну частині одного спадкоємця; її може взяти [заміж] любимий нею чоловік.

(§ 138) Якщо чоловік вирішить відринути свою [першу] дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй все срібло її викупної плати і повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька, і може відринути її.

(§ 139) Якщо викупної плати не було, то він повинен дати їй як розвідну плату 1 міну срібла.

(§ 140) Якщо він мушкенум, — він повинен дати їй 1/3 міни срібла.

(§ 141) Якщо дружина, живучи в домі свого чоловіка, вирішить покинути його, стане марнотратною, почне розоряти свій дім, ганьбити свого чоловіка, — її слід викрити; якщо чоловік її захоче відринути її,—він може відринути її [і] не повинен давати їй на дорогу нічого як її розвідну плату. Якщо її чоловік не захоче відринути її, — чоловік її може взяти іншу [дружину]; ця жінка повинна жити в домі свого чоловіка як рабиня.

(§ 142) Якщо жінка зненавидить свого чоловіка і скаже йому: «Не доторкайся до мене», то треба розслідувати її справу, чи не має вона пороку. Якщо вона доброчесна і непорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже ганьбить її, — ця жінка невинна; вона може взяти свій посаг і повернутися в дім свого батька.

(§ 143) Якщо вона не доброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, ганьбить свого чоловіка, — цю жінку слід кинути у воду.

(§ 144) Якщо чоловік візьме [заміж] божу жону, ця жона дасть своєму чоловікові рабиню і створить [таким чином] дітей, а цей чоловік захоче взяти собі наложницю, — цього не слід дозволяти йому, він не може взяти наложницю.

(§ 145) Якщо чоловік візьме божу жону, вона не дасть йому дітей, [і] він захоче взяти собі наложницю, — цей чоловік може взяти собі наложницю [і] ввести її в свій дім; цю наложницю не слід прирівнювати до дружини.

(§ 146) Якщо чоловік візьме собі божу жону, вона дасть своєму чоловікові рабиню, і ця рабиня родить дітей, а потім вона стане рівняти себе до своєї господині, — бо вона родила дітей. Її хазяйка не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і залічити її до рабинь.

(§ 147) Якщо вона не родила дітей, її хазяйка може віддати її за срібло.

(§ 148) Якщо чоловік візьме дружину, вона захворіє на проказу (?), [і] він захоче взяти собі іншу, — він може взяти, [але] не повинен покидати дружину, яка захворіла на проказу; вона може жити в домі, який він збудує, і він повинен утримувати її, поки вона жива.

(§ 149) Якщо ця жінка не погодиться жити в домі свого чоловіка, — він повинен повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька; вона може піти.

(§ 150) Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, дім або [рухоме] майно і видасть їй документ з печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого по суду; мати може віддати свою спадщину своєму улюбленому синові; брату вона не повинна віддавати.

(§ 151) Якщо жінка, живучи в домі чоловіка, договором зобов’яже свого чоловіка, щоб позикодавці її чоловіка не затримували її, і примусить його видати їй документ [відносно цього], то, якщо цей чоловік мав на собі борг до взяття [заміж] цієї жінки, його позикодавці не можуть затримувати його дружину. Так само, якщо ця жінка мала на собі борг до того, як вона вступила в дім чоловіка, її позикодавці не можуть затримати її чоловіка.

(§ 152) Якщо у них утвориться борг після того, як ця жінка вступить в дім чоловіка, — вони разом відповідають перед тамкаром.

(§ 153) Якщо дружина дасть умертвити свого чоловіка заради іншого мужчини, —цю жінку слід посадити на кіл.

(§ 154) Якщо чоловік пізнає свою дочку, — цього чоловіка слід вигнати з общини.

(§ 155) Якщо чоловік висватає молоду своєму синові, його син пізнає її, а потім його самого застануть в її лоні, — слід його зв’язати і кинути в воду.

(§ 156) Якщо чоловік висватає наречену своєму синові і його син не пізнає її, а він сам ляже в її лоно, — він повинен відважити їй 1/2 міни срібла і повернути їй все принесене нею з дому її батька; її може взяти [заміж] любимий нею чоловік.

(§ 157) Якщо чоловік після [смерті] свого батька ляже в обійми своєї матері, — слід спалити їх обох.

(§ 158) Якщо чоловіка після [смерті] його батька застануть в лоні його мачухи, яка родила дітей, то цього чоловіка слід відринути від майна дому його батька.

(§ 159) Якщо чоловік принесе шлюбний дар в дім свого тестя, віддасть викупну плату, [але] зверне очі на іншу жінку [і] скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», — батько дівчини може забрати все принесене йому.

(§ 160) Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар і віддасть викупну плату, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі моєї дочки», — він повинен повернути в подвійному розмірі все принесене йому.

(§ 161) Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар, віддасть викупну плату, [а потім] його друг зведе на нього наклеп і тесть скаже хазяїнові жінки: «Ти не візьмеш моєї дочки», — він повинен повернути все принесене йому в подвійному розмірі; а його жінку його друг не може взяти заміж.

(§ 162) Якщо чоловік візьме дружину, вона родить йому дітей, (а потім ця) жінка умре (буквально: піде до своєї долі), — її батько не може позиватися за її посаг — він належить (тільки) її дітям.

(§ 163) Якщо чоловік візьме дружину, ця жінка не дасть йому дітей і помре, то коли його тесть поверне йому викупну плату, принесену цим чоловіком в дім свого тестя, — її чоловік не може позиватися за посаг цієї жінки — її посаг належить тільки домові її батька.

(§ 164) Якщо тесть не поверне йому викупної плати, — він повинен, відрахувавши з її посагу всю викупну плату, повернути її посаг в дім її батька.

(§ 165) Якщо чоловік подарує своєму синові, приємному в його очах, поле, сад -або дім і видасть йому документ з печаткою, а потім батько умре, — коли брати почнуть ділитися, він [улюблений син] повинен взяти подарунок, даний йому батьком, і, крім того, вони повинні поділити між собою майно в домі їх батька нарівно.

(§ 166) Якщо чоловік візьме жінок для синів, яких він має, [а] для свого молодшого сина жінки не візьме, а потім батько умре, — коли брати почнуть ділитися, з майна дому їх батька вони повинні встановити молодшому братові, який не взяв жінки, крім його частини, срібло на викупну плату і дати йому взяти жінку.

(§ 167) Якщо чоловік візьме дружину і вона родить йому дітей, [а потім] ця жінка умре, після [смерті] її він візьме собі іншу жінку і вона теж родить дітей, а потім батько умре, — діти не повинні ділитися по матерях, вони повинні взяти посаг своїх матерів і поділити майно в домі їх батька нарівно.

(§ 168) Якщо чоловік вирішить вигнати свого сина [і] скаже суддям: «Я вижену мого сина», судді повинні розслідувати його справу; якщо син не вчинив тяжкого гріха, [достатнього] для того, щоб відринути його від спадщини, — батько не може позбавити свого сина спадщини.

(§ 169) Якщо він вчинив проти батька тяжкий гріх, [достатній] для того, щоб відринути його від спадщини, вони повинні на перший раз простити його; а якщо він учинив тяжкий гріх вдруге, — батько може позбавити свого сина спадщини.

(§ 170) Якщо чоловікові його дружина родить дітей і його рабиня (теж) родить дітей, [і] батько за життя скаже дітям, народженим йому рабинею: «Мої діти», прирівняє їх до дітей дружини, а потім батько умре, — діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою майно в домі їх батька нарівно; син дружини, під часподілу повинен вибрати і взяти [свою частину першим].

(§ 171) А якщо батько за життя не скаже дітям, народженим йому рабинею: «Мої діти», а потім батько умре, — діти рабині не можуть ділити з дітьми дружини майно в домі їх батька. Рабиню та її дітей слід відпустити на волю, діти дружини не можуть вчиняти позов на дітей рабині про те, щоб [повернути їх в] рабство.

Дружина повинна одержати свій посаг і подарунок [вдовину частину], який їй дав і відписав по документу її чоловік, жити в домі свого чоловіка і користуватися [всім цим], поки жива; вона не може віддавати [це] за срібло; що лишиться після неї, належить тільки її дітям.

(§ 172) Якщо її чоловік не дав їй подарунка [вдовиної частини], то треба повернути їй весь її посаг, і вона повинна одержати з майна дому свого чоловіка частину, що дорівнює частині одного спадкоємця. Якщо її діти почнуть утискувати її, щоб вигнати її з дому її чоловіка, то судді повинні розслідувати її справу і покарати дітей, [а] ця жінка не повинна покидати дім свого чоловіка. Якщо ця жінка вирішить покинути його, то вона повинна залишити своїм дітям подарунок [вдовину частину], даний їй її чоловіком, [а собі] взяти посаг свого батьківського дому, і її може взяти любимий нею чоловік.

(§ 173) Якщо [там], куди ця жінка вийде заміж, вона родить дітей своєму другому чоловікові, а потім ця жінка умре, то її посаг діти від першого і другого чоловіка повинні поділити між собою.

(§ 174) Якщо вона не родить дітей своєму другому чоловікові, то її посаг повинні одержати тільки діти її [першого] чоловіка.

(§§ 175—176) Якщо раб палацу або раб мушкенума візьме заміж дочку чоловіка [і] вона родить дітей, [то] хазяїн раба не може вчиняти позов на дітей дочки чоловіка про те, щоб [повернути} їх в рабство. І якщо раб палацу або раб мушкенума візьме заміж дочку чоловіка і вона, коли він брав її заміж, увійшла в дім раба палацу або раба мушкенума з посагом з дому свого батька, [і] після того як вони оселились разом, вони створили дім і придбали майно, а потім раб палацу або раб мушкенума умре, (то) дочка чоловіка повинна одержати свій посаг, а все, що чоловік її і вона сама придбали відтоді, як оселились разом, слід поділити на дві частини: половину повинен взяти хазяїн раба, другу — дочка чоловіка для своїх дітей. Якщо у дочки чоловіка не було посагу, — все, що її чоловік і вона сама придбали відтоді, як оселились разом, слід поділити на дві частини: половину одержує хазяїн раба, другу — дочка чоловіка для своїх дітей.

(§ 177) Якщо вдова, яка має малолітніх дітей, вирішить увійти в дім іншого, вона не може ввійти без [дозволу] суддів. Коли вона входить в дім іншого, судді повинні розслідувати справи дому її першого чоловіка, передати дім її першого чоловіка в завідування її другому чоловікові і цій жінці і взяти з них документ. Вони повинні берегти дім, виховувати малолітніх дітей, не можуть віддавати речей з дому за срібло. Покупець, який купив речі дітей вдови, втрачає своє срібло; майно слід повернути його хазяям.

(§ 178) Якщо божій сестрі, божій жоні або блудниці, якій батько дав посаг (і) написав документ, він не напише в написаному ним документі, що вона може віддати свою спадщину, куди захоче, не надасть їй права вільно розпоряджатися, а потім батько її умре, — її брати дістають її поле і сад і повинні давати їй відповідно до розміру її частини хліб, олію і вовну і (цим) забезпечувати її. Якщо її брати не даватимуть їй відповідно до розміру її частини хліб, олію і вовну і [цим] забезпечувати її, — вона може передати своє поле і сад підходящому для неї землеробові, і її землероб повинен утримувати її. Вона може користуватися полем, садом і всім, даним їй її батьком, поки жива, [але] не може ні віддавати за срібло, ні оплачувати борги іншому; її спадщина належить тільки її братам.

(§ 179) Якщо божій сестрі, божій жоні або блудниці, якій її батько дав посаг і написав документ з печаткою, він напише в написаному ним документі, що вона може віддати свою спадщину (?), куди захоче, надасть їй право вільно розпоряджатися, а потім батько її умре, — вона може віддати свою спадщину, куди захоче; її брати не можуть [нічого] вимагати від неї.

(§ 180) Якщо батько не дав своїй дочці, божій жоні, яка живе в обителі, або блудниці посагу, а потім батько її умре, — вона дістає з майна в домі її батька частину, яка дорівнює частині одного спадкоємця, і користується нею, поки жива. Її спадщина (?) належить тільки її братам.

(§ 181) Якщо батько присвятить [дочку] богові як божу жону, храмову блудницю або храмову діву і не дасть їй посагу, а потім батько її умре, — вона повинна відділити з майна в домі батька 1/3 своєї спадкової частини і користується нею, поки жива; її спадщина належить тільки її братам.

(§ 182) Якщо батько не дасть посагу своїй дочці — божій жоні Мардука Вавілонського, не напише їй документа з печаткою, а потім батько її умре, — вона повинна відділити у своїх братів і одержати з майна в домі батька 1/3 своєї спадкової частини; повинності їй не треба нести; свою спадщину божа жона Мардука може віддати, куди захоче.

(§ 183) Якщо батько дасть своїй дочці від наложниці посаг, віддасть її заміж і напише їй документ з печаткою, а потім її батько умре, — вона не має своєї частини в майні в домі її батька.

(§ 184) Якщо батько не дасть своїй дочці від наложниці посагу і не віддасть її заміж, а потім батько її умре, — її брати повинні дати їй посаг, відповідно до можливостей батьківського дому, і віддати її заміж.

(§ 185) Якщо чоловік усиновить малолітнього на своє ім’я і виростить його, — цього приймака не можна вимагати назад.

(§ 186) Якщо чоловік усиновить малолітнього і коли його приймуть, він образить (?) свого [названого] батька або матір [або: він знайде свого батька або матір], — цього приймака треба повернути в дім його батька.

(§ 187) Приймака євнуха (?), що служить в палаці, і сина блудниці не можна вимагати назад.

(§ 188) Якщо ремісник візьме малолітнього (?) приймака і навчить його свого ремесла, — його не можна вимагати назад.

(§ 189) Якщо він не навчить його свого ремесла, — цей приймак може повернутися в дім свого (рідного) батька.

(§ 190) Якщо чоловік усиновить малолітнього, виростить його, але не залічить його до своїх дітей, — цей приймак може повернутися в дім свого рідного батька.

(§ 191) Якщо чоловік виростить усиновленого ним малолітнього, [але] створить свій дім і потім матиме дітей і вирішить вигнати приймака, — цей син не повинен піти з порожніми руками; названий батько повинен видати йому з свого рухомого майна 1/3 його спадкової частини, (і лише тоді) він піде; з поля, саду і дому він може не давати йому нічого.

(§ 192) Якщо син євнуха (?) або блудниці скаже своєму названому батькові або названій матері: «Ти не батько мені» [або] «Ти не мати мені», — йому слід відрізати язик.

(§ 193) Якщо син євнуха (?) або син блудниці дізнається про дім свого [рідного] батька і зненавидить свого названого батька або названу матір і піде в дім свого батька, — йому слід вирвати око.

(§ 194) Якщо чоловік віддасть свою дитину до мамки і ця дитина умре в руках мамки, [а] мамка без відома її батька та її матері підмінить її іншою дитиною, — її слід викрити, і за те, що вона без відома її батька та її матері підмінила її іншою дитиною, слід відрізати їй груді.

(§ 195) Якщо син ударить свого батька, — йому слід відрізати пальці.

(§ 196) Якщо чоловік ушкодить око сина чоловіка, — слід ушкодити його око.

(§ 197) Якщо він зламає кістку [сина?] чоловіка, — слід зламати його кістку.

(§ 198) Якщо він ушкодить око мушкенума або зламає кістку мушкенума, — він повинен відважити 1 міну срібла.

(§ 199) Якщо він ушкодить око раба чоловіка або зламає кістку раба чоловіка, — він повинен заплатити половину його купівельної ціни.

(§200) Якщо чоловік виб’є зуб рівного собі,— слід вибити його зуб.

(§ 201) Якщо він виб’є зуб у мушкенума,—він повинен відважити 1/3 міни срібла.

(§ 202) Якщо чоловік ударить по щоці вищого [за становищем], ніж він сам, — слід на зборах (публічно) ударити його 60 раз батогом з волової шкури.

(§ 203) Якщо син чоловіка ударить по щоці рівного собі сина чоловіка, — він повинен відважити 1 міну срібла.

(§ 204) Якщо мушкенум ударить по щоці мушкенума, — він повинен відважити 10 сиклів срібла.

(§ 205) Якщо раб чоловіка ударить по щоці сина чоловіка, — слід відрізати йому вухо.

(§ 206) Якщо чоловік ударить чоловіка в бійці, заподіє йому ушкодження, — цей чоловік повинен поклястися: «Я ударив його ненавмисно», і оплатити лікаря.

(§ 207) Якщо потерпілий умре від побоїв, то він повинен поклястися, і якщо [потерпілий] — син чоловіка, він повинен відважити 1/2 міни срібла.

(§ 208) Якщо [потерпілий] — син мушкенума, — він повинен відважити 4s міни срібла.

(§ 209) Якщо чоловік ударить дочку чоловіка і вона від того викине плід, — він повинен заплатити за її плід 10 сиклів срібла.

(§ 210) Якщо ця жінка – умре, — слід убити його дочку.

(§ 211) Якщо він ударить дочку мушкенума і вона від того викине плід, — він повинен відважити 5 сиклів срібла.

(§ 212) Якщо ця жінка умре, — він повинен відважити 1/2 міни срібла.

(§ 213) Якщо він ударить рабиню чоловіка і вона від того викине плід, —він повинен відважити 2 сиклі срібла.

(§ 214) Якщо ця рабиня умре, — він повинен відважити l|з міни срібла.

(§ 215) Якщо лікар зробить чоловікові тяжкий надріз бронзовим ножем і вилікує [цього] чоловіка або зніме більмо (?) у чоловіка бронзовим ножем і вилікує око чоловіка, — він повинен одержати 10 сиклів срібла.

(§ 216) Якщо [хворий] — мушкенум, — він повинен одержати 5 сиклів срібла.

(§ 217)[ Якщо [хворий] — раб чоловіка, — хазяїн раба повинен віддати лікареві 2 сиклі срібла.

(§ 218) Якщо лікар зробить чоловікові тяжкий надріз бронзовим ножем, заподіє смерть [цьому] чоловікові або зніме більмо (?) у чоловіка бронзовим ножем і ушкодить око чоловіка, — йому слід відрізати пальці.

(§ 219) Якщо лікар зробить тяжкий надріз бронзовим ножем рабу мушкенума, заподіє йому смерть, — він повинен віддати раба за раба.

(§ 220) Якщо він зніме бронзовим ножем більмо (?) і ушкодить його око, — він повинен відважити сріблом половину його купівельної ціни.

(§ 221) Якщо лікар виправить чоловікові зламану кістку або вилікує болючий опух (?), — [хворий] повинен відважити лікареві 5 сиклів срібла.

(§ 222) Якщо [хворий] — син мушкенума, то слід відважити З сиклі срібла.

(§ 223) Якщо [хворий] — раб чоловіка, — хазяїн раба повинен відважити лікареві 2 сиклі срібла.

(§ 224) Якщо лікар волів або овець зробить тяжкий надріз волу чи вівці, вилікує [тварину], — хазяїн вола або вівці повинен дати як його плату 1/6 сикля срібла.

(§ 225) Якщо він зробить тяжкий надріз волу чи вівці, заподіє смерть [тварині], — він повинен віддати хазяїнові вола або вівці 1/4 [або: 1/5] купівельної ціни.

(§ 226) Якщо цирульник без [дозволу] хазяїна раба збриє (?) [або: накладе] знак непродажного (?) раба, — цьому цирульникові слід відрізати пальці.

(§ 227) Якщо чоловік одурить цирульника [і] він збриє [? або: накладе] знак непродажного раба, — цього чоловіка слід убити і закопати під його воротами; цирульник повинен поклястися: «Я збрив [або: наклав] знак «ненавмисно», і бути вільним [від відповідальності].

(§ 228) Якщо будівник збудує чоловікові дім і завершить його, — він (домохазяїн) повинен дати йому подарунок — 2 сиклі срібла за кожний cap [площі] дому.

(§ 229) Якщо будівник збудує чоловікові дім і зробить свою роботу неміцно, так що збудований ним дім завалиться і заподіє смерть домохазяїну, — цього будівника слід убити.

(§ 230) Якщо він заподіє смерть синові домохазяїна, — слід убити сина будівника.

(§ 231) Якщо він заподіє смерть рабу домохазяїна, — він повинен віддати домохазяїну раба за раба.

(§ 232) Якщо він погубить майно,— він повинен повернути все погублене ним; а за те, що збудував дім неміцно, так що він завалився, повинен відбудувати цей дім своїм коштом.

(§ 233) Якщо будівник, будуючи чоловікові дім, не укріпить свою роботу, так що стіна завалиться, — він повинен укріпити стіну за своє срібло.

(§ 234) Якщо корабельник збудує чоловікові судно [місткістю] в 60 курру, — він [хазяїн судна] повинен дати йому подарунок — 2 сиклі срібла.

(§ 235) Якщо корабельник, будуючи чоловікові судно, зробить свою роботу ненадійно, так що судно почне текти (?), матиме бреш у тому ж році, — корабельник повинен зламати це судно, зробити міцне своїм коштом і віддати міцне судно хазяїнові судна.

(§ 236) Якщо чоловік віддасть своє судно внайми корабельникові, а корабельник буде недбайливий і потопить або погубить судно, — корабельник повинен повернути судно хазяїнові судна.

(§ 237) Якщо чоловік найме корабельника і судно, навантажить його хлібом, вовною, олією, фініками чи іншим вантажем, а цей корабельник буде недбайливий і потопить судно або погубить те, що в ньому, — корабельник повинен відшкодувати потоплене ним судно і все, що загинуло.

(§ 238) Якщо корабельник потопить судно, але підніме його [з води], то він повинен віддати сріблом половину його купівельної ціни.

(§ 239) Якщо чолов[ік найме] корабельника, — він повинен давати йому 6 [курру хліба] на рік.

(§ 240) Якщо судно, яке йде проти течії (тобто під парусами), набіжить на судно, яке йде вниз рікою (тобто гребне судно), і потопить його, хазяїн судна, чиє судно було потоплене, повинен клятвено показати перед богом все, що загинуло на його судні, і [хазяїн] судна, яке йшло проти течії і потопило судно, яке йшло вниз рікою, повинен відшкодувати йому судно і все, що загинуло.

(§ 241) Якщо чоловік візьме в заставу вола, — він повинен віддати 1/3 міни срібла.

(§ 242—243) Якщо чоловік найме на рік (скотину) — найомну плату за робочого (?) вола, 4 курру хліба, найомну плату за скотину (буквально: бика — корову) вгодовану (буквально: лискучу) першої якості, 3 курру хліба він повинен віддати його [або її] хазяїнові.

(§ 244) Якщо чоловік найме вола [або] осла і його умертвить в степу лев, — збиток падає тільки на його хазяїна.

(§ 245) Якщо чоловік найме вола і заподіє йому смерть внаслідок недбайливості або побоїв, — він повинен хазяїнові вола віддати вола за вола.

(§ 246) Якщо чоловік найме вола і зламає йому ногу або розсіче йому жилу на потилиці, — він повинен хазяїнові вола віддати вола за вола.

(§ 247) Якщо чоловік найме вола і ушкодить йому око, — він повинен відважити хазяїнові вола сріблом половину його купівельної ціни.

(§ 248) Якщо чоловік найме вола і зламає йому ріг, відріже йому хвіст або ушкодить йому ніздрі (?), — він повинен віддати сріблом 1/5 його купівельної ціни.

(§ 249) Якщо чоловік найме вола і його поразить бог, так що він здохне, — той, хто найняв його, повинен поклястися богом і бути вільним [від відповідальності].

(§ 250) Якщо віл, ідучи по вулиці, заколе рогами чоловіка і заподіє йому смерть, — ця судова справа не веде до позову.

(§ 251) Якщо віл чоловіка битливий, йому (хазяїнові) буде заявлено про його ваду, [а саме], що він битливий, а хазяїн не притупить йому рогів і не спутає свого вола і цей віл заколе рогами сина чоловіка і заподіє йому-смерть, — він повинен віддати 1/3 міни срібла.

(§ 252) [Якщо] [загиблий] — раб чоловіка, — він повинен віддати l/3 міни срібла.

(§ 253) Якщо чоловік найме чоловіка для завідування своїм полем, доручить зерно, необхідне для господарства, довірить худобу [і] договором зобов’яже його обробляти поле, то коли цей чоловік украде насіння або корм і це буде знайдено в його руках, — слід відрізати йому пальці.

(§ 254) Якщо він, привласнивши собі зерно, необхідне для господарства, виснажить худобу, — він повинен повернути відповідну кількість (?) зерна, яку він одержав.

(§ 255) Якщо він віддасть худобу чоловіка внайми або украде насіння і не виростить хліба на полі, — цього чоловіка слід викрити, і він повинен відміряти під час жн[ив] 60 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 256) Якщо він неспроможний оплатити те, за що він відповідає, — слід розірвати (?) його на цьому полі з допомогою скота.

(§ 257) Якщо чоловік найме орача (?), — він повинен давати йому 8 курру хліба на рік.

(§ 258) Якщо чоловік найме погонича волів, — він повинен давати йому 6 курру хліба на рік.

(§ 259) Якщо чоловік украде плуг з оброблюваної землі, то повинен заплатити хазяїнові плуга 5 сиклів срібла.

(§ 260) Якщо він украде плуг-сівалку (?) чи борону, він повинен віддати 3 сиклі срібла.

(§ 261) Якщо чоловік найме пастуха пасти велику або дрібну худобу, — він повинен давати йому 8 курру хліба на рік.

(§ 262) Якщо чоловік вола або вівцю … (текст знищений).

(§ 263) Якщо він погубить даного йому [вола] або [вівцю], — він повинен віддати хазяїнові вола за [вола] і вівцю за [вівцю].

(§ 264) Якщо [пастух], якому дали [пасти] вели[ку] або дрібн[у худобу], одержить всю заробітну плату і (нею) буде задоволений. [але незважаючи на це] почне зменшувати число великої або дрібної худоби або зменшувати приріст, то він повинен віддати приріст і прибуток відповідно до свого договору.

(§ 265) Якщо пастух, якому дали пасти велику або дрібну худобу, буде нечесний, змінить тавро чи віддасть [худобу] за срібло,— його слід викрити, і ві-н повинен повернути украдену ним велику або дрібну худобу хазяїнові в 10-кратному розмірі.

(§ 266) Якщо в загоні станеться дотик бога (тобто падіж) чи лев уб’є [тварину], — пастух повинен перед богом очистити себе, а хазяїн загону повинен простити падіж у загоні.

(§ 267) Якщо пастух буде недбайливий і допустить, [що станеться] в загоні білокрів’я (?), — пастух повинен відшкодувати хазяїнові заподіяні ним в загоні втрати від білокрів’я (?) великою або дрібною худобою.

(§ 268) Якщо чоловік найме вола для молотьби, — його найомна плата — 20 сила хліба.

(§ 269) Якщо він найме осла для молотьби, — його найомна плата 10 сила хліба.

(§ 270) Якщо він найме козеня (?)для молотьби, — його найомна плата 1 сила хліба.

(§ 271) Якщо чоловік найме волів, віз і погонича, — він повинен давати 180 сила хліба на день.

(§ 272) Якщо чоловік найме тільки віз, — він повинен давати 40 сила хліба на день.

(§ 273) Якщо чоловік найме робітника, — він повинен давати йому від початку року до п’ятого місяця 6 ще срібла на день. Від шостого місяця до кінця року він повинен давати 5 ше срібла на день.

(§ 274) Якщо чоловік найме ремісника,—то плату… 5 ше срібла, плату…5 [ше сріб]ла, плату… […ше] срібла, [плату камене]- різа—[…ше] срібла, [плату…ше] срібла, плату коваля [..ше сріб]ла, [плату] тесляра 4 ше срібла, плату чинбаря […ше; срібла], плату суднобудівника […ше срібла], [плату] будівника […ше срібла на діень він повинен давати.

(§ 275) Якщо чоловік найме судно [дов]ге (тобто судно, яке тягнуть бечовою), — він повинен давати за нього 3 ше срібла на день як плату.

(§ 276) Якщо чоловік найме судно, яке йде проти течії (парусне судно), — він повинен давати за нього 21/2 ше срібла на день як плату.

(§ 277) Якщо чоловік найме судно [місткістю] в 60 курру, — він повинен давати за нього 1/6 [сикля] срібла на день як плату.

(§ 278) Якщо чоловік купить раба [або] рабиню [і] на протязі місяця він захворіє на падучу, — покупець може повернути [їх] своєму продавцеві і взяти назад відважене ним срібло.

(§ 279) Якщо чоловік купить раба [або] рабиню [і] на нього буде вчинений [віндикаційний] позов, — по позову відповідає тільки його продавець.

(§ 280) Якщо чоловік купить у ворожій країні раба [або] рабиню чоловіка і, коли прийде в [свою] країну, хазяїн раба або рабині пізнає свого раба або рабиню, то коли ці раб і рабиня — діти країни (тобто Вавілонії), — їх слід відпустити на волю без [винагороди] сріблом.

(§ 281) Якщо вони — діти іншої країни, то покупець повинен назвати перед богом відважене ним срібло, [а] хазяїн раба або рабині може віддати тамкарові відважене ним срібло і звільнити [для себе] свого раба або рабиню.

(§ 282) Якщо раб скаже своєму хазяїнові: «Ти не хазяїн мені», — він повинен викрити його як свого раба, і потім його хазяїн може відрізати йому вухо.

(От) справедливі закони, утверджені Хаммурапі, переможним царем, що встановив справжнє благополуччя і добре управління в країні.

Я — Хаммурапі, незрівнянний цар. Я ніколи не нехтував чорноголових, яких дарував мені Енліль і пасти яких доручив мені Мардук, ніколи не був недбайливим, відшукував для них безпечна місця [проживання], полегшував великі лиха, давав сяяти на них світові. Могутньою зброєю, врученою мені Забабого і Іштар, премудрістю, призначеною мені Еа, могутністю, даною мені Мардуком, я вигнав ворогів нагорі і внизу, вгамував чвари, дарував країні благоденство, дав людям жити в захищених селищах, не допускав їх до тривог. Мене покликали великі боги, і от я, — благодійний пастир, жезл якого прямий; мій благодатний покров розпростертий над моїм містом, в моєму лоні я держу людей Шумеру і Аккаду, з допомогою моєї богині-покровительки [та] її братів (?) я правив ними в мирі, вкривав їх своєю мудрістю.

Для того, щоб сильний не кривдив слабого, щоб з сиротою і вдовою чинили справедливо,—у Вавілоні, місті, главу якого піднесли Ану і Енліль, в Е-Сагілі, храмі, основа якого міцна, як небо і земля, — щоб судив суд у країні, щоб ухвалювали вироки в країні, щоб з пригнобленим чинили справедливо, я вирізьбив мої дорогоцінні слова на моїй стелі і поставив перед зображенням моїм, царя справедливого.

Я — цар над усіх царів, мої слова чудові, моя могутність не має рівних. За велінням Шамаша, великого судді неба і землі, хай сіяє моя справедливість в країні, по слову Мардука, мого володаря, хай не знайде мій пам’ятник нікого, хто знищив би її. В Е-Сагілі, яку я люблю, хай вічно згадується моє ім’я на благо.

Пригноблений, що має тяжбу, нехай прийде до зображення мого, царя справедливого, нехай йому прочитають мою написану стелу, нехай почує мої дорогоцінні слова, нехай моя стела пояснить йому справу, нехай знайде*він своє право, нехай дасть своєму серцю зітхнути (вільно) і нехай скаже голосно: «Хаммурапі, мовляв, — володар, який для людей наче батько рідний; він схилявся перед словом Мардука, свого володаря, і здобув для Мардука перемогу нагорі і внизу, тішив серце Мардука, свого володаря, дарував назавжди благоденство людям, а країною правив справедливо». Нехай від усього свого серця він помолиться за мене перед Мардуком, моїм володарем, [і] Сарпаніт, моєю володаркою, [а бог]-хранитель, богиня-покровителька [і] боги, що входять в Е-Сагілу, і каміння Е-Сагіли хай щодня схвалюють його помисли перед Мардуком, моїм володарем, і Сарпаніт, моєю володаркою.

В часах прийдешніх, нехай цар, який буде в країні, повік додержує справедливих слів, написаних на моїй стелі, нехай не змінить він суду країни, як судив його я, вироків країни, як ухвалював їх я, нехай не зруйнує мого пам’ятника.

Коли цей чоловік, будучи благорозумним, може справедливо правити своєю країною, то нехай він шанує слова, написані мною на моїй стелі. Ця стела нехай вкаже йому хід управління, суд країни, що судив я, вироки країни, що ухвалював я, і нехай справедливо править він чорноголовими, нехай судить їх суд, нехай ухвалює їх вироки, нехай винищить в країні своїй беззаконних і злих, нехай дасть благоденство своїм людям.

Я — Хаммурапі, цар справедливий, якому Шамаш дарував постанови права. Мої слова чудові, мої діла незрівнянні, тільки для безумного — пусті, а для мудрого сяють на славу.

Коли цей чоловік шануватиме мої слова, написані на моїй стелі, н« скасує мого законодавства, не перекрутить моїх слів, не змінить мого пам’ятника, цей чоловік — як я, справедливий цар. Нехай подовжить йому Шамаш жезл, нехай пасе він людей своїх справедливо.

А коли цей чоловік не шануватиме моїх слів, написаних на моїй стелі, забуде моє прокляття, не побоїться прокляття богів, скасує суд, що я судив, перекрутить мої слова, змінить мій пам’ятник, вискребе моє написане ім’я і впише своє, [або] з страху перед цими прокляттями примусить іншого, то — чи буде це цар або володар, чи правитель, чи якийсь чоловік, що має ім’я, — нехай великий Ану, батько богів, який назвав роки мого правління, позбавить його царського блиску, зламає його жезл, прокляне його долю; Енліль, володар, який вирішує долю, веління якого нерушимі, який звеличує мою царственість, нехай розпалить проти нього в його домі нескінченні смути, заколоти, що приведуть його до загибелі, нехай дасть йому на долю жалюгідне правління, короткі дні, голодні роки, безпросвітну тьму, наглу смерть, нехай проголосить своїм могутнім словом погибель його міста, розсіяння його людей, поневолення його царства, небуття його імені і його пам’яті в країні; Нінліль, велика мати, слово якої шанують в Е-Курі, княгиня, ласкава заступниця моїх помислів, нехай поверне на зле його справу в місці суду і вироку перед Енлілем, нехай вложить вона в уста царя Енліля спустошення його країни, загибель його людей, виливання його життя подібно до води; Еа, великий князь, що споконвіку вирішує людську долю, мудрець серед богів, всевідаючий, що продовжує дні мого життя, нехай відніме у нього розум і мудрість, нехай ввергне його в забуття, нехай заткне його ріки при верхів’ї, нехай не виростить в його країні хліба — життя людей; Шамаш, великий суддя неба і землі, що управляє живими істотами, володар, моя надія, нехай зруйнує його царство, нехай не судить його справи, нехай заплутає шлях його, нехай захитає його військо, нехай пошле йому при його жертовному ворожінні лихе провіщення, що будуть знищені корені його царства і загине його країна, нехай вразить його незабаром лихе слово Шамаша, нехай викоренить він його нагорі з живих, а внизу, в пеклі, нехай мучиться його дух від спраги; Сін, володар неба, бог, який створив мене, блиск якого сяє серед богів, нехай відніме у нього тіару і царський престол, нехай призведе його до тяжкого гріха, нехай покладе на нього тяжку кару, яка не зійде з його тіла, нехай скінчить він дні і місяці і роки свого правління в зітханнях і сльозах, нехай зробить йому важким тягар царського звання, нехай пошле йому на долю життя, подібне смерті; Адад, володар родючості, зрошувач неба і землі, мій союзник, нехай відніме у нього дощ на небі і водопілля при верхів’ї [рік], нехай погубить країну його голодом і нуждою, нехай закричить гнівно над його містом, нехай перетворить країну його в руїни потопу; Забаба, великий войовник, перший син Е-Кура, який виступає праворуч мене, нехай розіб’є його зброю на полі битви, нехай оберне йому день в ніч, нехай направить на нього його ворога; Іштар, володарка війни і битви, яка відкриває [шлях] моїй зброї, моя ласкава богиня-хранителька, яка любить моє правління, нехай прокляне в своєму розлюченому серці, в своєму великому гніві його царство, нехай оберне його добрі діла в злі, нехай розіб’є його зброю на полі війни і битви, нехай пошле йому смуту і повстання, нехай повергне його воїнів, нехай напоїть землю їх кров’ю, нехай накидає трупи воїнів його купами серед степу, нехай не помилує його війська, нехай віддасть його самого в руки його ворога, нехай одведе його в кайданах в країну його ворога; Нергал, сильний серед богів, нездоланний боєць, що посилає мені перемогу в своїй великій могутності, нехай спалить його людей, як лютий огонь в очереті, нехай розітне його своєю могутньою зброєю, нехай розтрощить його суглоби, як глиняну статую; Нінту, висока княгиня країн, мати, що породила мене, нехай відніме його наслідника, нехай не дасть бути його імені, нехай не створить серед людей його сім’я чоловіка; Нінкаррак, дочка Ану, що рече мені благо, нехай пошле з Е-Кура на його тіло тяжку хворобу, злого демона, страшну болячку, від яких немає полегшення, суті яких не знає лікар, яких не заспокоїти перев’язкою, які, подібно до смертельного укусу, невигойні, нехай виступають вони з його суглобів доти, поки життя його не згасне; великі боги неба і землі, всі ануннаки, бог-хранитель храму, каміння Е-Барри, нехай страшним прокляттям проклянуть його самого, його сім’я, його країну, його воїнів (?), його людей і його військо; Енліль непреложним реченням своїх уст нехай прокляне його могутніми прокляттями, і нехай вони негайно його вразять!

Стародавній Схід

Залишити відповідь