І

За тих часів, як правували судді, раз якось був в краю голод.
І один чоловік з юдейського Віфлеєма пішов зо своєю жінкою
та й двома синами своїми жити в край моавіїв.
Чоловік той на ймення Елімелех, жінка його на ймення Ноема,
а два сини його на ймення Махлон та Кільйон; були вони з Ефра-
ту, з юдейського Віфлеєма. І прибули вони в край моавіїв, та й        зостались там.
І помер Елімелех, чоловік Ноемин, і вона зосталась з двома
своїми синами.
І одружились вони з моавитянками: одна на ймення Орфа,
а другу звали Рута; і жили там трохи не десять років.
Але згодом обидва сини її, Махлон та Кільйон, померли, і зо-
сталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.
І вибралась вона з своїми невістками, та й пішла з моавійсько-
го краю, бо перечула в краю моавіїв, що Бог показав свою ласку
для свого народу й дав йому хліб.
От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невіст-
ки, і йшли вони шляхом, вертаючись в юдейський край.
І каже Ноема двом своїм невісткам: «Верніться ви та й ідіть
кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку,
як ви вчинили з померлими й зо мною!
Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господі
свого чоловіка!». І вона поцілувала їх. Але вони загомоніли го-
лосно та заплакали.
І промовили до неї: «Ні, ми підемо з тобою до твого народу!».
А Ноема сказала: «Вертайтесь, мої доні; навіщо вам іти зо
мною? Хіба ж у моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чолові-
ків?
Вертайтесь, доні мої, ідіть з Богом; бо я вже стара задля того,
щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: «Я маю надію», і коли б я
навіть цієї ж ночі була з чоловіком, і навіть породила синів,
То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж
вам для того не виходити заміж? Ні, мої донечки! Мені-бо далеко
гірше жити, як вам; бо Господня рука проти мене».
Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцілувала
на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею.
І сказала вона: «Бачиш, твоя швафова, жінка брата твого,
вернулась до свого народу і до своїх богів; вертайсь і ти слідом
за нею».
Але Рута сказала: «Не силуй мене покинути тебе і вернутись од

тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де житимеш ти, там і я жи-
тиму; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом:
І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там похова-
ли. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлу-
чить мене з тобою!».
Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти
з нею, то й перестала вмовляти її.
От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Віфлеєма. Як
прийшли вони у Віфлеєм, усе місто заворушилось через них, і го-
ворили: «Чи не Ноема се?».
Вона сказала їм: «Не звіть мене Ноемою (Приємною), а звіть
Марою (Гіркою), бо Всемогущий послав на мене велике горе.
Я вийшла звідсіль заможна, а Господь вернув мене сюди з по-
рожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь
напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?».
І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рута, моавитянка, що
прийшла з моавських полів, і прибули вони до Віфлеєма саме пе-
ред ячмінними жнивами.

II

В Ноеми був родич з чоловікового роду, на ймення Бооз, чо-
ловік дуже заможний, з Елімелехового роду.
І сказала Рута, моавитянка, до Ноеми: «Пусти мене на поле
збирати колоски слідом за тим, в кого запобіжу ласки». Вона
сказала їй: «То й іди, моя доню».
Вона пішла і, прийшовши, збирала на полі колоски позад жен-
ців. І трапилось так, що та частка поля належала до Бооза, що
був з Елімелехового роду.
Коли це Бооз приходить з Віфлеєма і промовив до женців:
«Господь при вас!». Вони одказали йому: «Благослови й тебе
Господь!».
І сказав Бооз до наймита, що доглядав женців: «Чия це моло-
диця?».
Наймит, що доглядав коло женців, відповів, кажучи: «Ся мо-
лодиця моавитянка, що прийшла з Ноемою з моавського краю.
І сказала вона: «Будь ласкав, дозволь мені визбирувати колос-
ся позаду женців!». Прийшла вона та й остає тут од самого ранку
й досі; вдома і не була».
І промовив Бооз до Рути: «Слухай, небого! Не ходи збирати
на інше поле і не переходь звідсіль; будь тутечки з моїми дівча-
тами.
Дивись, де вони жнуть на постаті, та й ходи за ними. Я дав
приказ хлопцям моїм не чіпати тебе. Як тобі схочеться пити, то
йди до посуду та й пий те, що черпають мої хлопці».

Вона впала ниць, і поклонилась до землі, і промовила до нього:
«Чим я запобігла ласку в очах твоїх, що ти приймаєш мене, хоч
я й чужоземка?».
Бооз одповів, сказавши їй: «Мені розказано про все, що ти зро-
била задля своєї свекрухи після смерті твого чоловіка, покинувши
батька твого, і матір твою, і отчину твою,та прийшла до народу,
котрого ти не знала ні позавчора, ні вчора.
Бог прийми це твоє діло! І нехай тобі буде повна нагорода від
Господа Бога Ізраїлевого, до котрого ти прийшла, щоб під його
крилами захистити себе!».
Вона сказала: «Дозволь мені запобігати ласки в твоїх очах,
мій добродію! Ти-бо мене звеселив і промовив по серцю твоєї ра-
бині, коли я не вартна ні однієї з-поміж твоїх служениць».
І сказав їй Бооз, як був час обідати: «Ходи сюди, і їж хліб,
і вмочай свій шматок в оцет». І сіла вона коло женців, і він
подав їй праженого хліба; і вона їла, і наїлась досита, ще й зо-
сталось.
І встала вона, щоб збирати, а Бооз дав приказ своїм наймитам,
сказавши: «Нехай вона збирає колосся і поміж снопами, і не зо-
бижайте її.
Та й самі колосся із снопів покидайте, нехай вона збирає на
харч, і не сваріть на неї».
Так збирала вона на полі до вечора, і змолотила зібране, і ви-
йшла трохи не ефа ячменю.
Забравши це, вона пішла до міста, і свекруха її побачила, що
вона назбирала. Надто ж вийняла вона і дала їй ще й те, що в неї
зосталось, як вона досита наїлась.
І сказала їй свекруха:-«Де ти збирала сьогодні, і де була на
роботі? Будь благословен той, хто прийняв тебе!». Рута ска-
зала своїй свекрусі, в кого вона працювала, кажучи: «Той чоло-
вік, у котрого я сьогодні працювала, на ймення Бооз».
І сказала Ноема своїй невістці: «Будь він благословен Госпо-
дом за те, що не позбавив своєї ласки ні живих, ні померлих!».
І сказала їй Ноема: «Цей чоловік не чужий для нас; він з нашої
рідні».
Рута моавитянка сказала: «Він навіть сказав мені: «Зоставай-
ся з моїми слугами, доки в них не скінчаться жнива».
І сказала Ноема своїй невістці Руті: «Це ліпше, моя доню, що
ти ходитимеш з його наймичками; ніхто не скаже тобі нічого
прикрого на другому полі».
Так вона була все з Боозовими наймичками, щоб збирати ко-
лосся, доки й не минули жнива ячмінні і жнива пшеничні, і пішла
до своєї свекрухи.

Ill

І сказала їй Ноема, її свекруха: «Доню моя! Чи не пошукати
б тобі пристановища, щоб тобі жити в гаразді?
Бооз, що з наймичками його ти була, це ж наш родич. Оце ж він
сієї ночі віє на току ячмінь.
Скупайся, намастись та уберись в своє убрання, і йди на тік,
але щоб він тебе не вгледів, доки не скінчать їсти й пити.
Як же він ляже спати, запам’ятай собі те місце, де він ліг, потім
прийди і постели собі у ногах його та й ляж; він тоді скаже тобі,
що тобі діяти».
Рута сказала їй: «Вчиню усе, що ти мені сказала».
І пішла вона на тік, і вчинила усе так, як їй звеліла свекру-
ха її.
А Бооз їв і пив, а розвеселивши своє серце, пішов та й ліг спати
скраю копиці. І вона прийшла тихенько, постелила в ногах його
і лягла.
Опівночі чоловік зжахнувся і підвівся, аж це в його ногах ле-
жить молодиця.
І він промовив: «Ти хто?». Вона сказала: «Я Рута, твоя служ-
ниця: простягни твоє крило над твоєю служницею, бо ти
родич».
Бооз сказав: «Будь ти, небого, благословенна од Господа Бога!
Цей останній твій добрий вчинок ти вчинила ще краще за попе-
редній, бо не пішла ти шукати собі парубків, ні вбогих, ні багатих.
Тепер, небого, не бійся, я вчиню задля тебе все, що ти сказала,
бо у всіх воротах народу мого знають, що ти добра жінка.
Се й правда, що я родич; але є ще ближчий за мене родич.
Переночуй цю ніч; а вранці, як він тебе прийме, то добре, не-
хай приймає; а коли він не схоче прийняти, то прийму тебе, як
дійсно живий Господь! Спочивай до ранку».
І спала вона в нього в ногах до ранку, і встала передніше, ніж
вони могли пізнати одно другого; він-бо сказав: «Нехай ніхто не
знає, що молодиця була на току!».
І він сказав їй: «Подай верхню одежину, що на тобі, подерж
її». Вона держала, а він одмірив шість мірок ячменю, завдав їй
на плечі і пішов до міста.
Вона ж прийшла до своєї свекрухи, а та сказала: «А що,
моя доню?». Вона оповідала їй про все, що зробив для неї той чо-
ловік.
І сказала: «Ці шість мірок ячменю він мені дав і сказав: «Ти
не повинна йти до своєї свекрухи з порожніми руками».
А вона сказала: «Постривай, моя доню, поки не довідаєшся, що
з того вийде; бо той чоловік не заспокоїться, не допровадивши
свого діла до кінця».

IV

Бооз вийшов до воріт і там сидів. Коли це переходить попри
нього родич, про котрого говорив він. І сказав йому: «Зайди сюди
і сядь тут». Той зайшов і сів.
І взяв Бооз десять старших чоловіків у городі, і сказав: «Сядь-
те тут». І вони сіли.
І сказав Бооз до родича: «Ноема, вернувшись з моавійського
краю, продає частку поля, що належала до нашого брата Еліме-
леха.
Я постановив довести до твого слуху і сказати: хочеш бути
наслідником, то купи при сих, що тут сидять, і при старшинах
нашого народу. Коли хочеш викупити, викупи; а як не хочеш од-
купити, скажи мені, щоб я знав; бо, окрім тебе, нема наслідника,
а після тебе я». Той сказав: «Я викуплю».
Бооз сказав: «Дня того, як купиш поле в Ноеми, ти купиш і в
Рути моавитянки, жінки померлого, і повинен взяти її собі за
жінку, щоб ім’я померлого в наслідді його збудити».
І сказав той родич: «Не можу я взяти її за себе, щоб не поплу-
тати й свого насліддя. Прийми ти її, бо я не можу прийняти».
А був давніше такий звичай в Ізраїлі, що як викупляли або
міняли, то, щоб ствердити діло, один скидав свій чобіт і давав дру-
гому; і це було засвідченням в Ізраїлі.
І сказав той родич Боозові: «Купуй для себе!». І скинув свій
чобіт.
Тоді сказав Бооз до старшин і до всього народу: «Тепер ви
свідки, що я купую в Ноеми усе, що було Елімелехове, і Кільйо-
нове, і Махлонове.
А до того ще й беру собі за жінку Руту моавитянку, Махло-
нову жінку, щоб зосталося ймення померлого за його насліддям,
та щоб не зникло ім’я померлого з-поміж його братів і з воріт його
оселі; ви сьогодні тому свідки!».
І сказав увесь народ, що був коло воріт, і старшини: «Ми
тому свідки! Нехай Господь вчинить з жінкою, що вступає в твою
господу, як з Рахіллю і як з Лією, котрі обидві збудували дім
Ізраїля. Надбай багатства в Ефраті, і нехай славиться у Віфлее-
мі ім’я твоє!
А з насіння, що дасть тобі Господь від молодої жінки сієї,
нехай стане дім твій, як дім Переца, котрого породила Тамара
Юді».
І взяв за себе Бооз Руту, і вона стала його жінкою. І вступив
він до неї, і Господь дав, що вона завагоніла і породила сина.
І говорила жінка до Ноеми: «Слава Господеві, що він не поки-
нув тепер тебе без наслідника, що його ймення не загине в Ізра-
їлі!

Він буде тобі втіхою і дбатиме про тебе на старості літ. Бо
його породила твоя невістка, котра любить тебе, котра для тебе
стане ліпша за сімох синів».
І взяла Ноема дитятко, і носила його на руках своїх, і стала
йому за пістунку.
Сусіди ж дали йому ймення, і сказали: «Оце родилась дитина
в Ноеми!». І дали йому ймення: Овед. Він батько Ессея, батька
Давидового.
Оце ж рід Переца: від Переца народився Ецрон, а від Ецрона
народився Рам; од Рама народився Аммінадав; а від Аммінадава
народився Нахшон; від Нахшона народився Салмон; а від Сал-
мона народився Бооз; а від Бооза народився Овед; а від Оведа
народився Ессей; а від Ессея народився Давид.