Стародавній Схід. Клинопис. Писемність Стародавнього Вавілона.

Одним з найбільших культурних досягнень шумерського народу було винайдення писемності, яка виникає в епоху Урука, уже на початку IV тисячоліття до н. е. Як і всі інші системи писемності, що виникли самобутньо у стародавніх народів, шумерська писемність первісно почалася з малюнка, причому окремі картинні знаки вживались для позначення наочно зображених слів. Так, старо-шумерський переписувач, для того щоб написати слово «птах», малював спрощене зображення птаха, слово «вода», як багато інших стародавніх народів, зображав з допомогою схематичного малюнка води, слово «зірка» передавав умовним малюнком, який ми знайдемо в багатьох стародавніх системах картинного письма і який зберіг це умовне значення до пізнішого часу.

Проте ця примітивна картинна писемність не давала можливості з допомогою стародавніх знаків-малюнків видимих предметів і явищ зображати складні уявлення і абстрактні поняття. Тому, щоб написати такі слова, переписувач повинен був з’єднувати докупи кілька різних знаків. Так, наприклад, для того щоб написати слово «плакати», треба було з’єднати знаки «око» і «вода». Слово «дощ» можна було написати з допомогою сполучення знаків «зірка» (небо) і «вода». Слово «народжувати» звичайно писали з допомогою сполучення знаків «птах» і «яйце». Само собою розуміється, що така писемність була складною, громіздкою і незручною. Ускладнення мови і утворення великої кількості різноманітних слів і графічних форм потребували спрощення системи писемності. У зв’язку з цим зображальний принцип, який лежав в основі стародавньої картинної писемності (піктографії), поступово замінюється принципом передачі з допомогою письмових знаків звукової сторони слова (фонеми). Так, уже в шумерській писемності з’являється велика кількість складових знаків і кілька алфавітних знаків, які вживалися для позначення голосних звуків. Хоча в шумерській, як і в пізнішій вавілоно-ассірійській писемності, на першому місці стоять складові знаки, все ж поряд із ними зберігалися стародавні зображальні ідеограми, що ясно свідчить про застійність старовавілонської культури.

Крім ідеограм, у вавілонській писемності вживалися особливі знаки (детермінативи), якими позначалася та група слів, до якої належить дане слово. Так, перед назвою гори, написаною звичайними складовими знаками, ставився картинний знак (детермінатив) «гори», що повинно було вказувати на те, що ця назва є назва гори.

Умови життя, необхідність швидко написати документ призвели уже в далекій давнині до спрощення цієї стародавньої картинної писемності шумерів. Тому, замість усього предмета стали малювати тільки найхарактернішу частину його, поступово перетворюючи малюнок в лінійну схему. Так, наприклад, слово «бик» звичайно писали з допомогою лінійно спрощеного малюнка, який зображає голову бика. Пізніше необхідність застосовувати скоропис у зв’язку з особливим способом написання знаків на глиняних табличках призводить до ще більшої схематизації знаків писемності і до вироблення системи клинопису. Знаки, які видавлювалися на м’якій глині, втрачають свій колишній картинний вигляд і поступово прибирають форми різних сполучень вертикальних, горизонтальних та косих клинів.

Шумерський клинопис разом з основними елементами шумерської культури був перейнятий вавілонянами, а потім завдяки широкому розвиткові вавілонської торгівлі та культури поширився по всій Передній Азії. Клинописом користувалися в стародавньому Аккаді, в Ассірії, в державі хеттів, в Урарту, у Сірії і в стародавній Персії. В середині II тисячоліття до н. е. клинопис став міжнародною дипломатичною системою писемності. Ним користувалися навіть єгипетські фараони і чиновники, які вели велике листування з царями Передньої Азії і з князями Сірії та Фінікії.

Шумерська писемність була перейнята семітськими племенами, які населяли середню і північну частину Дворіччя, тобто країну Аккад, Вавілонську державу й Ассірію. Цілком природно, що семіти пристосували шумерський клинопис до особливостей своєї мови, причому окремі клинописні знаки набули нового фонетичного значення. Тільки в далеко пізніші часи, у зв’язку з розвитком торгівлі, спочатку в Північній Фінікії в середині II тисячоліття до н. е., а потім у Персії в середині І тисячоліття до н. е. клинопис прибрав простішу фонетичну форму, поступово перетворившись в один з найдавніших відомих нам алфавітів.

Стародавній Схід

Top