Кам’янець-Подільський, Хмельницька область.

Україніка


Кам’янець-Подільський – це місто на річці Смотрич на заході України , на північний схід від Чернівців. Раніше адміністративним центром Хмельницької області місто зараз є адміністративним центром Кам’янець-Подільського району у Хмельницькій області.

Кам’янець-Подільський розташований у південній частині Хмельницької області. Річка Смотрич, притока Дністра, тече по місту. Загальна площа міста складає 27,84 квадратних кілометрів. Місто розташоване приблизно в 101 кілометрі  від адміністративного центру області, м. Хмельницький.

Перша частина подвійної назви міста походить від камінь. Друга частина назви відноситься до історичного регіону Поділля , яку Кам’янець-Подільський вважає історичною столицею.

Сучасний Кам’янець-Подільський вперше згадується в 1062 році як місто Київської Русі, в XIII–XIV столітті — Галицько-Волинського князівства. У 1241 році вона була знищена монгольськими загарбниками.

У першій половині XIV століття Кам’янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами.

Від 1362 року — у складі Литовсько-Руської держави, зміцнюючись як адміністративний осередок Поділля. За оцінкою архівіста Івана Гарнаги, в місті наприкінці XIV століття мешкало понад 2 тисячі осіб. Оцінка базується на грамоті князів Коріатовичів від 1374 року, якою за містом закріплювалося 200 ланів.

У 1378 році Кам’янець став місцем розташування римо-католицької єпархії.

У 1430 році Кам’янець захопили польські війська, а 1434 року перемогою Польщі закінчилася війна між польськими і литовськими феодалами за подільські землі, з 1463 року — центр Подільського воєводства.

У 1434 році місто стало столицею Подільського воєводства та місцем розташування місцевої цивільної та військової адміністрації.

5 травня 1440 року польський шляхтич Пйотр Поляк видав у Кам’янці-Подільському 2 документи, які підписав як подільський староста.

Старовинний замок був реконструйований та значно розширений польськими королями, щоб захистити Польщу від південно-заходу проти вторгнень османів та татар, таким чином воно називалося воротами до Польщі.

Дмитро Вишневецький разом з Альбрехтом Лаським вербували в місті військо для походу в Молдавію проти господаря Якова Василакі Геракліда, або Деспота.

У середньовіччя Кам’янець був ремеслово-торговельним центром, за своїм розвитком не поступався таким містам, як Львів і Київ. Розвиткові ремесел і торгівлі неабияк сприяло надання місту Магдебурзького права (1374) і вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів.

Наприкінці XVI століття в місті мешкало 10—12 тисяч чоловік.

Під час вільного виборчого періду в Польщі Кам’янець-Подільський, як один з найвпливовіших міст держави, мав право голосу (разом із Варшавою, Краків, Познань, Гданськом, оЛьвовим, Вільно, Люблін, Торунь та Ельблонг).

У 1672 році місто захопила Османська імперія (ця подія за деякими джерелами вплинула на смерть польського короля Яна II Казимира).

Після Бучацького договору 1672 року Кам’янець-Подільський був коротко частиною Османської імперії та столиці Подільського еялету. Після османського панування (1672—1699) населення міста скоротилося майже в 10 разів: із 700 будинків лише в 100 жили люди.

Щоб протистояти турецькій загрозі Польсько-Литовській Співдружності, король Ян ІІІ Собєський побудував поруч фортецю Окопи Свєнтейський Троїцький (нині Окопи, Тернопільська область, що означає “Затоки Святої Трійці”). У 1687 році Польща намагалася повернути собі контроль над Кам’янцем-Подільським і Поділлям, коли фортецю безуспішно обложили поляки під керівництвом князя Джеймса Луї Себійського. У 1699 р. Місто було повернуто до Польщі під королем Августа II Строга відповідно до Договору Карловіца. Фортеця постійно розширювалася і вважалася найсильнішою в Польсько-Литовській Співдружності. Збережені руїни фортеці все ще містять залізні кульки, застрягли в них від різних облог.

У 1761 році завдяки фундушам, які отримали на підставі ухвали воєводства, замість палісадів за сприяння львівського старости Йоахіма Потоцького було зведено мури.

Після Другого поділу Польщі в 1793 році місто належало Російській імперії, у 1793–1797 роках — центр Подільського намісництва. Під час франко-російської війни 1812р. тут було сформовано 4-й козацький полк.

Одна з башт фортеці була використана як тюремна камера для Устима Кармелюка, видатного селянського повстанського лідера початку 19 століття), якому вдалося три рази втекти з неї. У 1798 році польський шляхтич Антоніум Змієвський заснував в місті польський театр. Це був один з найстаріших польських театрів.

За даними першого загальноросійського перепису міст 1840 року в місті налічувалося 14,7 тисячі чоловік.

У 1846 році місто відвідав видатний український поет Тарас Шевченко. У 1850-х роках у місцевій духовній семінарії навчались видатні представники української літератури Степан Руданський та Анатолій Свидницький.

У 1867 р. Кам’янець-Подільський Католицька єпархія була скасована російськими властями. Вона була відновлена в 1918 році папою Бенедиктом XV.

Із завершенням у 1874 році будівництва Новопланівського мосту розпочався розвиток Нового міста, де були зосередженні державні та міські установи, навчальні заклади.

За даними російського перепису 1897 року, Кам’янець-Подільський залишався найбільшим містом Поділля з населенням 35 934 чоловік. У 1914 році пряма залізнична лінія з’єднала місто з Проскуровим. 14 березня 1914 року на станцію «Кам’янець-Подільський» прибув перший потяг.

1906 року в місті було створено місцеве товариство «Просвіта». Завдяки його діяльності було введено вивчення української мови в початкових та парафіяльних школах, відкрито філію в Могилеві-Подільському.

З початком Першої світової війни 4 серпня 1914 року австро-угорські війська захопили Кам’янець-Подільськ, але наступ 8-ї російської армії під командуванням генерала від кавалерії О. Брусилова змусив їх уже за 2 дні відступити. У роки війни в місті розміщувалися штаб Південно-Західного фронту, тилові установи, шпиталі.

За часів УНР від березня 1918 року протягом двох місяців Кам’янець був осередком Подільської землі. Загалом у період визвольних змагань українців (1917—21 роки) — це головний центр формування військ Української Народної Республіки, а 22 березня 1919 — листопад 1920 — столиця Української Народної Республіки.

У цей же період, у 1918 році в місті було відкрито Державний Український Університет, першим ректором якого став Іван Огієнко (від 2008 року — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

30 липня 1919 року в місті відбулась нарада керівництва УНР, ЗУНР за участю місій Франції, Англії, США (щойно прибули до міста). Доповідав Головний отаман про план ліквідації більшовицької влади в Україні, виклав вимоги до Антанти щодо озброєння та обмундирування 500 000 української армії, просив підштовхнути Ю. Пілсудскі до нового наступу проти більшовиків.

25 жовтня 1919 р. під час спільної наради представників ЗУНР та УНР генерал М.Тарнавський доповідав, що в строю залишалось 7000 вояків УГА; внаслідок епідемії, відсутності постачання різко знизилась дисципліна, зросло дезертирство. Старшини-фронтовики вимагали покінчити з війною, вступити в переговори з Дєнікіним чи Красною Армією.

12 листопада в місті відбулась остання спільна нарада урядів УНР та ЗУНР: виявилась гострою, її погасив виступом командувач Дієвої Армії УНР В. Сальський. З Кам’янця 14 листопада надіслав останню депешу НКГА Диктатор ЗУНР Евген Петрушевич. Після взяття частинами білої російської Добровольчої армії Могилева-Подільського та Бару, С. Петлюра змушено запропонував армії Польщі взяти місто, що було зроблено вранці 17 листопада 1919 р.

Під польською адміністрацією Кам’янець-Подільський перебував з 17 листопада 1919 року по 12 липня 1920 року. Згодом його було передано Радянській Росії в Ризький договір 1921 року, який визначив майбутнє області на наступні сім десятиліть як частина Української РСР.

На 1 лютого 1921 року в місті мешкало 26,6 тисячі чоловік.

Від 1937 року (до 1941 року) місто було центром Кам’янець-Подільської області.

Під час Голодоиору в 1932–1933 роках від голоду померло 585 людей у Кам’янці, загалом кількість померлих від голоду в Кам’янець-Подільському районі у 1932–1933 роках склала 2533 людини

12 травня 1941 року обласний центр перенесено з Кам’янця-Подільська до Проскурова, після чого місто втратило значення регіонального центру остаточно.

У перші дні липня 1941 року Кам’янець-Подільський був окупований військами Німеччини. 9 липня 1941 року при відступі з міста радянських військ були заміновані і підірвані Новопланівський міст та ряд стратегічно важливих промислових підприємств.

Одним з перших та найбільших проявів Голокосту, було масове вбивство 27-28 серпня 1941 року на околицях міста, сучасна територія мікрорайону Жовтневий. У ті дні, були вбиті 23 600 євреїв, більшість з них були угорськими євреями (14,000-16,000), а решта в основному місцеві українські.

Після німецької окупації (у 1941—1944 роках) у місті залишилося 11 тисяч мешканців.

27 березня 1944 року місто було звільнено. Бомбардування міста, запеклі бої в березні 1944 року за визволення, перетворили його на руїни. За роки Другої світової війни населення міста скоротилося вдвічі з 55 000 чоловік в 1940 році до 26 000 в 1945. Було завдано непоправної шкоди архітектурній спадщині Кам’янця-Подільського, зруйновано 90 процентів житлових будинків в Старому місті, повністю знищена промислова база.

У повоєнний час у Кам’янці-Подільському відбулись значні зміни: з’явилися великі промислові підприємства — цементний, кабельний, приладобудівний заводи, відкрились нові навчальні заклади.

У 1977 році Старе місто разом з фортецею оголошено історико-архітектурним заповідником.

5 липня 1986 року народився стотисячний кам’янчанин.

16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ відновив Кам’янець-Подільський католицьку єпархію, яка була закрита під радянського правління.

2 березня 2000 року Постановою Верховної Ради України затверджено нові межі міста загальною площею 2787,1 гектара.

За даними першого всеукраїнського перепису населення у 2001 році, чисельність міста складала — 99 610 чоловік.

У Кам’янці-Подільському численні історико-архітектурні пам’ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Замок (XIV—XVI століття, перебудований у XVII—XVIII столітті), Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), дерев’яна Хрестовоздвиженська церква (XVIII століття) тощо.

Кам’янець-Подільський. Стара фортеця.

Залишити відповідь