Йов

Поезія

Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною –
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібненько, знак за знаком.
І друзі – ті, яких зумів надбати
та не зумів затримати – ідуть
від мене геть: мої нудні дебати
із богом – у душі колотять муть
із дна, і всі злостивляться довкола
на мене й господа, який забув мене
своїм добром, а злом не обмине.
Сиджу, душею мертвий, тілом голий.

Акриди лазять по руках, і в голові
вошва кипить. Всі жити мають право,
але не я. Слова тулю криві
і небу кидаю, що може буть не здраво,
та чи мені боятися когось?
Свого злодійника зневажив остаточно.
Нехай він благ колодязь, і пророчих
сказань, і тихо плине мовби Рось-

ріка в одне з сестрицею Сулою.
Мені молитись нІкому, бо я –
я – Іов. Наче хряк лежу у грою
й на бога хоркаю, якого ся бояв
у дні, як доля лагідно віталась,
й мене ще не цурались люди.
Які ж іще спасуть мене талмуди?
Я клав на них великий фалос.

Мов Іов серед гною – я в душі
копаюся нечистими руками –
вони болять, вони мені дрижать
од нетерпіння видобути камінь
з болота серця – збудувать на ньому
собі оселю вірну, наче смерть.
Але стопрОклята мовчить до мене твердь,
і сльози – очі колють, мов солома…

хома чорний киянин