Інка Гарсіласо де ла Вега. Справжні коментарі інків. Авторитетне підтвердження назви Перу.

Такий початок і походження назви Перу, настільки знаменитого в світі, і знаменитого за правом, бо Перу наповнило все золотом і сріблом, перлами і дорогоцінним камінням; а оскільки цю назву було випадково присвоєно, то, хоча минуло вже сімдесят два роки, як завоювали Перу, уста місцевих індіанців не вимовляють це слово, бо вони ніколи не називали цим ім’ям; правда, при спілкуванні з іспанцями вони розуміють, що воно означає, але самі не користуються ним, бо в їхній мові не було однієї загальної назви для позначення всіх королівств і провінцій, якими правили їхні природжені королі, як це має місце, коли говорять Іспанія, Італія або Франція, що має на увазі численні провінції.

Вони вміли називати кожну з провінцій своїм власним ім’ям, як це багато разів буде видно у викладі Історії, проте власного імені, яке позначало б цілком все королівство, вони не мали; вони називали його Тавантин-суйу, що означає чотири сторони світу.

Слово Беру, як ми бачимо, було власною назвою одного індіанця, і цим ім’ям користувалися індіанці йунки з рівнин і з морського узбережжя, але не ті, що жили в горах; не відноситься воно і до загальної мови, бо як і в Іспанії є імена і прізвища, що самі показують, з якої вони провінції, так це було і серед індіанців Перу.

Те, що це ім’я було присвоєно іспанцями, а в індіанців його взагалі не було в їхній загальній мові, засвідчив Педро де Сіеса де Леон в трьох місцях.

У третьому розділі, розповідаючи про острови, що називалися Горгона, він говорить: «Тут знаходився маркіз дон Франсіско Пісарро з тринадцятьма іспанцями християнами, своїми товаришами, які були відкривачами тієї землі, яку ми звемо Перу», і т. д.

У третьому ж розділі він каже: «у зв’язку з чим необхідно, щоб з Кіто, де дійсно починається те, що ми звемо Перу», і т. д.

Глава вісімнадцята каже: «з повідомлень, які нам дають індіанці з Куско, слідує, що в минулому був великий безлад у всіх провінціях цього королівства, яке ми кличемо Перу», і т. д.

Повторювати стільки разів цей вираз “що ми називаємо” означає дати зрозуміти, що так називають іспанці, бо він говорить так у розмовах з ними; а те, що індіанці не мали такого слова в своїй загальній мові, я, будучи індіанцем Інкою, це підтверджую.

Це ж саме, і набагато краще, говорить батько-вчитель Акоста в першій книзі Природничої Історії Індій, третій розділ, коли він з цією ж метою пише: «Дуже розповсюдженою звичкою в цих відкриттях Нового Світу було давати імена землям і портам завдяки виниклим випадковостям, і саме так вважають, що було дано цьому королівству ім’я Перу.

Тут поширена думка, що річка, на якій висадилися спочатку іспанці і яку місцеві жителі називали Піру, дала ім’я Піру всій цій землі; і підтверджує це те, що індіанці, народжені в Перу, не користуються і не знають такої назви своєї землі», і т. д.

Досить авторитету такого чоловіка, щоб присоромити нововведення, які потім були тут винайдені відносно цього імені, деяких із них ми торкнемося далі.

А оскільки річка, яку іспанці звуть Перу, знаходиться в тій же місцевості і дуже близько від екваторіальної лінії, я ризикну стверджувати, що факт полону індіанця саме на цій річці [став причиною], що як річка, так і земля отримали назву від власного імені індіанця Беру або що загальне ім’я Пелу, яке для всіх річок було спільним, перетворилося в ім’я приватне і власне, яким потім іспанці стали, зокрема, називати тут річку Перу, зберігши його тільки за нею.

Франсиско Лопес де Гомара в своїй Загальній Історії Індій, кажучи про відкриття Юкатана, глава п’ятдесят друга, наводить два приклади виникнення імен, дуже схожих на те, що ми говорили про Перу, в зв’язку з чим я привожу тут те, що він говорить і що зараз послідує:

«Відплив Франсиско Ернандес де Кордова, і, оскільки погода не дозволяла плисти до іншого мису або навмисно прагнучи до відкриття, він дістався до невідомої землі, до якої не доходили наші; там на мисі були розташовані соляні копальні; мис же він назвав Жіночим (Ернандес де Кордова висадився не на мисі, а на острові, де знайшов храм зі статуями богинь, тому він назвав його «Острів Жінок»), оскільки там були кам’яні вежі зі сходами і каплицями, покриті деревом та соломою, на яких в язичницькому порядку стояло багато ідолів, схожих на жінок.

Побачивши кам’яні будівлі, іспанці прийшли в захоплення, бо до цього вони їх не зустрічали, як не зустрічали і людей, які одягалися б так багато і блискуче: тут вони носили сорочки і накидки з білої бавовни та кольорові, прикраси з пір’я, сережки, брошки та коштовності з золота і срібла, а жінки прикривали груди і голову.

Він не зупинився там, а попрямував до іншого мису, який назвав Коточе, де йому зустрілося кілька рибалок, які від страху або жаху попливли назад до берега, а на запитання відповідали “коточе, коточе”, що означає будинок, бо вони думали , що їх запитували про селище (lugar), щоб піти туди. Звідси і пристало це ім’я до мису тієї землі.

Ще трохи далі вони зустріли якихось чоловіків, які на питання, як називається велике селище, розташоване поруч, сказали “тектетан, тектетан”, що означає “я не розумію тебе”. Іспанці подумали, що так називається селище, і, зіпсувавши слово, надалі називати його Юкатан, і ніколи не відстане від нього це ім’я».

Досюди слово в слово було Франсиско Лопеса де Гомари; ми бачимо, що в багатьох інших частинах Індій траплялося те ж, що і в Перу, бо, відкриваючи землі, називали їх тим першим словом, яке чули від індіанців, коли, розмовляючи з ними, питали назви цих земель, і, не розуміючи значення слів, вони уявляли, що індіанець відповідає якраз те, про що його запитують, як ніби-то всі вони говорили на одній і тій же мові.

І ця помилка мала місце в багатьох інших справах того Нового Світу, і особливо в нашій імперії Перу, як це можна помітити в багатьох місцях історії.

Top