III династія Ура (2118—2007 рр. до н. е.).

Стародавній Схід

Після вигнання гутіїв панування в Месопотамії переходить до могутніх царів III династії Ура, одного з найдавніших міст Шумеру. Величезна кількість написів, що збереглися з тих часів, дає яскраве уявлення про господарський, громадський і державний лад того часу, а також про зовнішню політику царів Ура. Об’єднання всієї Месопотамії в єдину і централізовану державу дало новий поштовх розвиткові землеробського господарства. Центральний уряд особливо дбає про впорядкування і розширення іригаційної сітки.

Проводяться нові канали, рештки яких збереглися до нашого часу поблизу Умми. Особливого розквіту досягає велике державне господарство, яке під цей час майже повністю поглинуло храмове господарство. Про державне господарство ми маємо велику кількість даних завдяки добре збереженим численним документам господарської звітності. Судячи з цих документів, великі земельні володіння, які належали державі, оброблялися працею рабів, рабинь і в значно меншій мірі працею вільних найманих робітників. Очевидно, класове розшарування досягло в цей час великих розмірів. Розклад старих сільських общин привів до виділення з-поміж них, з одного боку, заможних середніх верств, з другого боку — розорених бідняків, які або зовсім втратили свої земельні наділи, або зберегли лише карликові поля. Ці бідняки, для того щоб прогодувати свою сім’ю, змушені були працювати за скромну плату натурою в маєтках великих аристократів або в державному господарстві. Поступово, все більше й більше розоряючись, вони з часом попадали в боргову кабалу або оберталися в рабів. Яскраву картину різкого класового розшарування дає один документ цього часу, в якому вказуються розміри земельних володінь різних осіб, що жили в Лагаші. Так, верховний жрець мав 36 га землі, його помічник—18 га, управителі господарства — по 15 га, тимчасом як дрібні землевласники мали тільки від 5/б до 3/2 га землі.

Значного розвитку досягають і інші види сільського господарства, зокрема скотарство і садівництво, на що вказують відповідні написи. З розвитком сільського господарства тісно зв’язаний і розвиток ремісничого виробництва, що видно з ряду документів із звітами про продукцію великих ремісничих майстерень, де робились корзини, оброблялися вовна, метали і т. д. Збереглись і звіти складів, в яких зберігалися шкіра, вовна, дерево і мідь. Господарство в цілому все ще зберігало свій стародавній натуральний характер. Поблизу Ніппура був збудований величезний склад, де зберігалися зерно, овочі, плоди та інші продукти, які одержував Ніппурський храм як натуральні повинності від населення. Однак поряд з цим все більше розвивається як внутрішня, так і зовнішня торгівля. До нас дійшли звіти крамниць, які торгували найрізноманітнішими продуктами і предметами. У зв’язку з розвитком торгівлі все частіше вживаються вагові металічні гроші, головним чином у формі зливків срібла.

Держава строго централізується і перебуває під владою єдиного обожуваного царя. Патесі, які раніше були самостійними правителями невеликих, майже незалежних держав, тепер перетворюються в намісників царя, простих чиновників, покірних волі верховного володаря. Написи говорять про те, що патесі були слабо зв’язані з своїм містом і що цар їх часто переводив з одного міста до іншого. Патесі зосереджу-нав у своїх руках адміністративні, судові, фінансово-податні функції і у своїй діяльності був, тісно зв’язаний з храмами, маючи можливість користуватись їх господарськими ресурсами. Про посилення центральної влади говорить і виникнення найдавнішого судового кодексу, уламки якого збереглися до наших днів. Цей судебник встановлює норми сімейного права, спадкування і усиновлення. Законодавця особливо цікавлять питання оренди, охорони фруктових садів, відповідальності пастуха за доручену йому худобу, а також кари за переховування втікачів-рабів. Крім того, зберглися статті, які жорстоко карали непокірних рабів.

Дуже багато цінних даних про господарський і суспільний лад Аккаду після падіння III династії Ура збереглося в збірнику законів Білалами, царя Ешнунни, розкішний палац якого був розкопаний на місці сучасного Тель-Асмара. Ці закони, що відносяться до XX ст. до н. е., регулювали господарське життя і взаємовідносини між вільними людьми, як багатими рабовласниками, так і менш заможними і можливо не завжди повноправними представниками середніх верств населення (мушкену), нарешті, бідняками, які продавали свою працю, і рабами. Судячи з деяких статей цього збірника законів, багато бідняків, очевидно, вихідці з сільських общин, поступали на роботу до заможних землеробів, причому законодавець установлював норму заробітної плати, матеріальну відповідальність наймита за невиконану роботу, а також кількість прокорму, що його видавав йому хазяїн. Очевидно, численні збіднілі землевласники попадали в економічну залежність від багачів, які давали їм позички сріблом і згідно з статтею 21 законів Білалами мали право на одержання порядком сплати позички під час жнив певної кількості зерна і процентів по виданій позичці. В тексті цього збірника законів Ешнунни згадується «палац», а також його рабині, що вказує на існування великого царського господарства, в якому експлуатувалась праця рабів. Більше того, цар активно втручався в торговельне життя країни, встановлюючи вартість різних товарів: зерна, олії, вовни, солі, міді. Особливо характерні статті, які свідчать про досить значний розвиток рабовласництва в середній частині Месопотамії, зокрема в тій державі, центром якої була Ешнунна. В статті 40 говориться про продаж раба, рабині, бика або «іншого цінного предмета», причому відзначається, що коли покупець не може встановити, тобто, вірніше, вказати продавця, то такого покупця слід вважати злодієм. Інакше кажучи, в даному разі законодавець не робить різниці між рабом, свійською твариною і взагалі якимсь цінним предметом, передхоплюючи норми пізнішого римського права «раб є річ». І в той же час закон вимагає строго встановленої форми купівлі раба, тварини або предмета у певної людини, для того щоб установити законність угоди і правоздатність продавця. Особливо строго оберігає закон майнові інтереси, в першу чергу палацу і багачів-рабовласників, а потім просто вільних людей, які володіють тим чи іншим майном. Тому спіймання людини на чужому полі або в чужому домі веде за собою вдень штраф, а вночі страту. Дуже суворо каралося незаконне захоплення рабині. Нарешті, статті сімейного права фіксують форми домашнього рабства, зокрема звичай продавати дочку нареченому за певний викуп.

Використовуючи великі господарські ресурси всієї об’єднаної Месопотамії, царі III династії Ура проводять енергійну завойовницьку політику, мета якої — встановлення гегемонії могутнього Шумеро-Аккадського царства в усій Передній Азії. Свого найвищого розквіту ця політика досягла при царі Шульгі (2100—2042 рр. до н. е.), який здійснює 9 походів проти східних горців, племен сумуру і лулубіїв, вторгається в Елам, спустошує Аншан і залишає там як свого намісника шумерійського патесі. Зміцнивши свою владу на сході, Шульгі повертає свою зброю на північ, завойовує країну Субарту і області понад верхньою течією Тігру. Нарешті, Шульгі проникає далеко на північний схід, завойовує Сірію і навіть доходить до східної частини Малої Азії, яка в ті часи перебувала під великим впливом Шумеру і шумерійської культури. Так утворюється велике і могутнє Шумеро-Аккадське царство, яке відродило колишню могутність Аккаду. Зовнішнім виявом сили царів Ура є культ царя, який тепер стає офіційною релігією. Царі Ура оголошують себе богами. Шульгі змушує поклонятися йому як богу. На честь його споруджуються храми, його статуї приносять жертви. На честь Гімільсіна, обожуваного царя Ура, відправлялися урочисті служби навіть у далекій Ешнунні, яка знаходилась на півночі, в Аккаді, недалеко від Діали.

Проте панування Ура було недовговічним. Грізні хмари нбнралися на заході. Степові і кочові племена аморитів усе чистіше чинили наскоки на родючі області і багаті міста Дворіччя. Гімільсін веде з ними запеклу боротьбу і навіть будує для захисту від їх наскоків «мур аморитів». Та ніщо вже ні в силі вдержати їх навальний натиск. В боротьбі з навалами аморитів, які рухалися з заходу, а також еламітів, які наступали зі сходу, поступово все більше й більше слабіє царство Ура. Нарешті, останній цар Ура на ім’я Ібі-сін був розбитий військами держав Марі і Еламу, які об’єдналися проти Ура. Сам Ібі-сін потрапив у полон до Марі. Так була зруйнована могутня держава III династії Ура (2007 р. до н.е.), на руїнах якої утворились невеликі царства Ісіна і Лирси.

Проте панування Ура не минуло без сліду для численних народів, які населяли країни Передньої Азії. Висока і давня шумерійська культура справила великий вплив на культурий розвиток цих народів. Шумерійський епос про Гільгамеша був перекладений на хеттську і хурритську мови. Шумеро-аккадським богам поклонялися в країнах, населених хурритами і хеттами. Пам’ятки шумерійського мистецтва були знайдені серед руїн Ашшура, стародавньої столиці Ассірії. І нарешті, шумерійське право справило великий вплив на розвиток права у Вавілонії, в Ассірії, Малій Азії і Палестині. Таким чином, культурна спадщина стародавніх шумерійців була у великій мірі перейнята народами Передньої Азії.

Стародавній Схід

Залишити відповідь