Фінікія

Фінікія – грецьке найменування стародавньої країни, розташовуваної на вузькій смузі східного узбережжя
Середземного моря, обмеженої зі сходу Ліванським хребтом.
Місцева назва стародавніх мешканців країни – Ханаан.

Географічне положення і зручні природні гавані Фінікії сприяли розвитку мореплавання і торгівлі.
В другому тисячолітті до нашої ери Фінікія являла собою ряд невеликих міст-держав,
керованих місцевими правителями при участий старішин і народних зборів.

Розташування Фінікії на зручних торгових шляхах, що зв’язували Єгипет і Месопотамію,
Малу Азію і Середземномор’я обумовило постійну боротьбу за гегемонію в цих областях між сусідніми могутніми
державими, насамперед Єгиптом і Вавилоном.

В середині 2 тисячоліття до нашої ери в цю боротьбу включилася держава хеттів.

На початку 2 тисячоліття до нашої ери Фінікія перебувала під владою єгипетських фараонів,
в 13 – на початку 12 століть до нашої ери вона здобула незалежність.

Розквіту Фінікія досягла в кінці 2 початку 1 тисячоліття до нашої ери,
коли почалася фінікійська колонізація в басейні Середземного моря, що охопила узбережжі Північної Африки,
південь Піренейського півострова, Кіпр, Крит, Сицилію, деякі райони Причорномор’я.
Колонії Фінікії були Малака(Малага, Іспанія) Утіка(Туніс), Гіппон(Алжир), Лептіс-Магна і Сабрата(Лівія).
Найважливіші фінікійський колонія Карфаген об’єднала в 7-4 століттях до нашої ери колонії Фінікії Західному Середземномор’ї.

Міста Фінікії в Східному Середземномор’ї в 10 столітті до нашої ери об’єдналися в Тіро-Сіданське царство.
Однак у 8-7 століттях до нашої ери потрапили під владу Ассирії, і в 6-4 століттях до нашої ери держави Ахеменідів(Іран).
332 року до нашої ери після захоплення Фінікії Олександром Македонським її населення піддалося сильній еллінізація.
З середини 1 століття до нашої ери територія Фінікії була включена до складу римських володінь

В архітектурі Фінікії застосовувалася кладка з величезних кам’яних блоків на підпірках з дрібного каменю і щебеню
При кладці блоки обтесувались і щільно припасовувались один до одному.
В якості зв’зуючого матеріалу використовувалася суміш вапна з піском.
Стародавні найдавнішими спорудження Фінікії були святилища, що являли собою обеліск під відкритим небом.

До початку 2 тисячоліття до нашої ери відноситься так званий храм обеліска в Біблі,
неправильна в плані майданчик обнесений стіною з жорстви,
з обелісками складеними з необроблених кам’яних монолітів.

Храм в Амріті (Сирія 8-7 століття до нашої ери) являв з вирубане в скелі приміщення і чотирикутний двір-майданчик,
посеред якого на призматичному кам’яному блоці розташовувалася святилище, складене з кам’яних брил.

Похоронні споруда Фінікії в другому тисячолітті до нашої ери як правило являли собою підземні склепи з нішами.
Найбільш стародавнім з них висікалися в скелях на глибині понад 6 м.
Доступ до нихвідкривався через похилий дромос, що йшов від вертикальної шахти.
В склепах містилися саркофаги і жертовні дари.

Міста Фінікії, що були торговими і ремісничими, центрами найчастіше розташовувалися на островах або півостровах.
Для них характерні багатоповерхові кам’яні будинки з невеликими вікнами і потужними зубчастими фортечними стінами з баштами.

Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма.