Фінікія – грецьке найменування стародавньої країни, розташованої на вузькій смузі східного узбережжя Середземного моря, обмеженій зі сходу Ліванським хребтом. Місцева назва стародавніх мешканців країни – Ханаан.

Географічне положення і зручні природні гавані Фінікії сприяли розвитку мореплавання і торгівлі. В другому тисячолітті до нашої ери Фінікія являла собою ряд невеликих міст-держав, керованих місцевими правителями при участі старійшин і народних зборів.

Розташування Фінікії на зручних торгових шляхах, що зв’язували Єгипет і Месопотамію, Малу Азію і Середземномор’я, обумовило постійну боротьбу за гегемонію в цих областях між сусідніми могутніми державими, насамперед Єгиптом і Вавилоном.

В середині другого тисячоліття до нашої ери в цю боротьбу включилася держава хеттів.

На початку другого тисячоліття до нашої ери Фінікія перебувала під владою єгипетських фараонів, у 13 – на початку 12 століття до нашої ери вона здобула незалежність.

Розквіту Фінікія досягла в кінці другого – на початку першого тисячоліття до нашої ери, коли почалася фінікійська колонізація в басейні Середземного моря, що охопила узбережжя Північної Африки, південь Піренейського півострова, Кіпр, Крит, Сицилію, деякі райони Причорномор’я.

Колоніями Фінікії були Малака (Малага, Іспанія), Утіка (Туніс), Гіппон (Алжир), Лептіс-Магна і Сабрата (Лівія). Найважливіша фінікійська колонія Карфаген об’єднала в 7-4 століттях до нашої ери колонії Фінікії на Західному Середземномор’ї.

Міста Фінікії в Східному Середземномор’ї в 10 столітті до нашої ери об’єдналися в Тіро-Сіданське царство. Однак у 8-7 століттях до нашої ери вони потрапили під владу Ассирії, а в 6-4 століттях до нашої ери – держави Ахеменідів (Іран).

332 року до нашої ери, після захоплення Фінікії Олександром Македонським, її населення піддалося сильній еллінізації. З середини 1 століття до нашої ери територія Фінікії була включена до складу римських володінь.

В архітектурі Фінікії застосовувалася кладка з величезних кам’яних блоків на підпірках з дрібного каменю і щебеню. При кладці блоки обтесувались і щільно припасовувались один до одного. В якості зв’язуючого матеріалу використовувалася суміш вапна з піском.

Найдавнішими стародавніми спорудами Фінікії були святилища, що являли собою обеліски під відкритим небом. До початку другого тисячоліття до нашої ери відноситься так званий храм-обеліск у Біблі, неправильний в плані майданчик, обнесений стіною з жорстви, з обелісками, складеними з необроблених кам’яних монолітів.

Храм в Амріті (Сирія, 8-7 століття до нашої ери) являв собою вирубане в скелі приміщення і чотирикутний двір-майданчик, посеред якого на призматичному кам’яному блоці розташовувалося святилище, складене з кам’яних брил.

Похоронні споруди Фінікії у другому тисячолітті до нашої ери, як правило, являли собою підземні склепи з нішами. Найбільш стародавні з них висікалися в скелях на глибині понад 6 м. Доступ до них відкривався через похилий дромос, що йшов від вертикальної шахти. В склепах містилися саркофаги і жертовні дари.

Міста Фінікії, що були торговими і ремісничими центрами, найчастіше розташовувалися на островах або півостровах. Для них характерні багатоповерхові кам’яні будинки з невеликими вікнами і потужними зубчастими фортечними стінами з баштами.

Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма.