Епістола

Поезія

‘Чого ти крутишся немов у спині шило’ –
спитав мене учора Хворий Брат.
Я сам дивуюся, мене чи не сказило.
Пора тоді нам до кирилівських палат
рушати в супроводі янгола в халаті.
Шукав я вірш на тисячу карат –
а опинився в божевільній хаті.
Тепер у ній блукаю наздогад:
у роті колесо, важкі на вікнах грати,
пташки співають, хворі верещать.

Як та бджола у вулику дзеркальнім
хиляю тінню межи двох свічад.
Мені би звідси вирватись нагально,
та на порозі хтось невидний став
і душу палить, хвору та печальну.

Як рибами горить небесний став!
Життя мого квітучі теореми –
їх чорний ангел нагло спростував.
Війна супроти мене піднялася,
бо Господеві мій нестерпний вид,

і я стою простий, як дядя Вася.
І я стою простий, як дід Свирид.
Мене конечні сурми обсурмили
і став бридкий мені широкий світ,
і забуває нагло мене мила, –

а ти питаєш, чом я, Хворий Брат,
сяйних небес ненавиджу блават,
чом я кручусь, немов у спині шило…

хома чорний киянин