Епілог осінньої поеми

Епілог осінньої поеми – Стьобані морозом хризантеми, Влітку сил набралися від сонця Й безвість оживляють під віконцем. Дух прощання, подих заметілі – В пелюстках пухнастих, ніжно-білих. В них й весняних днів предтечі ранні, І майбутні голубі світання… Іван Котович Хризантеми

Звалище 4: Осінь.

пуп’янок воронячої бурі кружляє в ополонці неба грущик кука з’являється знизу виростає на вигнутому хребті стажки зникає між гор- бами виповзає збільшений наближенням пуп’я- нок бурі воронячої обриває сухе листя з гі- лок листя не вірить у свою смерть і хрипко кричить кука-грущик проминувши горби вкриті панцирями візерунчастими городами ступає […]

Букет

Що ти тут робиш дівчинко з букетом розпуклих троянд Що ти тут робиш дівчино з букетом розквітлих троянд Що ти тут робиш жінко з букетом зів’ялих троянд Що ти тут робиш бабцю з букетом засохлих троянд Чекаю переможця Жак Превер

Очерет мені був за колиску…

Очерет мені був за колиску; В болотах я родився і зріс. Я люблю свою хату поліську… Я люблю свій зажурений ліс… Що нам тропіки, що пампаси – Загляніть-но у пущу до нас!… Я оддав би за неї одразу І Тібет, І Урал, І Кавказ… А поліське похмуре болото – Пів-Полісся […]

Знову ніч, знову день є прогрес у коханні

Знову ніч, знову день є прогрес у коханні Ти доводиш мені закони небесні, Ти будуєш конструкції мовно-словесні, Й переваги духовні над реальним. Ти багато говориш розказуєш двічі, Робиш вигляд тебе усе це цікавить, Ти достукатись хочеш до мене вічно, Але скажу поправді мене це все харить! Олег Б.

Кошмар I

І бачив я страшний, несвітський сон, аж самописка випадає з рук: немовби через води та вогонь іде на мене Карманьйола Саможук. Залізні груди хвиля підійма горами, як сказав поет; і в ікла, що гостріші від серпа, затиснено кривавий партбілєт. Копилиться фарбована губа, дзвенять у неї нігті накладні. І молотками вишита […]

Кілька днів уже він – міленіум

Кілька днів уже він – міленіум, а лице схоже на – лінолеум, а далі – не римується Анонмім пс.  Відчувається якесь розчарування, розгубленість автора, мовляв 2000 рік наступив (а саме тоді була публікація), а далі що? Все якесь таке саме буденне, як совіцький лінолемум з хрущовки. Але ні, міленіум тоді […]

Кав’ярня поетів

Звуки – рани повітря. Звуки – щити черлені. Одягнений в ніч безсонну Чюрльоніс. Звуки – повітря черви. Звуки – чернетка слова. За командою ‘вільно’ черга послабила ногу. Тільки – у дзенькоті склянок, у тарілок стукотінні та у газетному листі – чужі прослизаючі тіні… Хто там, у гуркоті каси? Хто ти, […]